Пізно ввечері 20 листопада 1917 р. Мала Рада Української Центральної Ради зібралася на засідання. Відкривав збори її Голова — видатний український історик Михайло Грушевський.

«Високі збори! Грізний момент кривавої боротьби в Росії і на Україні, коли нема центральної власті, коли повстала і все шириться громадянська війна, що переходить уже і на Україну, вимагає від українських партій рішучих кроків, щоб зміцнити власть, зробити Україну базою революції і відси боронити здобу­ток революції в цілій Росії, —сказав професор Грушевський і продовжив. – В такий час і для здійснення таких завдань потрібні героїчні засоби. Після довгих міркувань і сумнівів Генеральний секретаріат прийшов до тої думки, що для того, щоби крайова власть стала справжньою фактичною властю, під нею повинна бути міцна підвалина і такою підвалиною може бути тільки проголошення Української Народної Республіки, яка буде по­вноправним тілом в міцній спілці народів Росії…»

Перш, ніж очільники українського національно-демократичного руху дійшли до усвідомлення цієї потреби, сталася ціла веремія подій. Ішов дев’ятий місяць Лютневої революції, і стільки ж діяла Центральна Рада.  Її керівники спочатку виступали за співпрацю з петроградським Тимчасовим урядом, який заступив поваленого царя. Однак ентузіазм від І Універсалу Центральної Ради, який 23 червня 1917 р. проголосив автономію України, Тимчасовий уряд досить швидко погасив.

Очільникам Української революції довелося йти на поступки, які зафіксував виданий 16 липня ІІ Універсал. Центральна Рада відкладала питання автономії до майбутніх Всеросійських Установчих зборів, а свій виконавчий орган — Генеральний секретаріат на чолі з Володимиром Винниченком визнавала крайовим органом Тимчасового уряду.

Ситуація вимагала від українських діячів сміливості взяти на себе відповідальність за країну. Навіть делегати ІІІ Всеукраїнського військового з’їзду, який 2—13 листопада 1917 р. проходив у Києві, висловили вимогу проголосити Україну окремою республікою.

Будинок Педагогічного Музею, де засідала Українська Центральна Рада

16 листопада Генеральний секретаріат України звернувся до громадян України та урядових і громадських установ. «Центральне правительство всієї Росії не має спромоги керувати державним життям. Цілі краї зосталися без направляючих центрів. Через се росте руїна політична, господарська і громадська»,— констатувала відозва.

У зв’язку з цим, відомство оголосило про розширення свого складу. На додачу, український уряд поширив свою юрисдикцію на Херсонську, Харківську, Катеринославську губернії та Північну Таврію, які до того перебували поза впливом Центральної Ради. Тепер більшість територій, населених українцями, входили до складу єдиної України.

Правда, при цьому Генеральний Секретаріат не забув підкреслити, що «всякі чутки і поголоски про сепаратизм, про відділення України від Росії — або контрреволюційна провокація, або звичайна обивательска неосвідомленість».

19 листопада фракції українських соціал-демократів та соціалістів-революціонерів у Центральній Раді засідали до пізнього вечора, розробляючи текст ІІІ Універсалу. Проте того дня текст документа ухвалити так і не змогли. Отже Михайло Грушевський оголошував ІІІ Універсал о 21:30 наступного дня:

«Народе Український! Ти, разом з братніми народами України, поставив нас берегти права, здобуті боротьбою, творити лад і будувати все життя на нашій землі. І ми, Українська Центральна Рада, твоєю волею, в ім’я творення ладу в нашій країні, в ім’я рятування всеї Росії, оповіщаємо: Однині Україна стає Українською Народною Республікою».

ІІІ Універсал проголошував Українську Центральну Раду та її уряд — Генеральний Секретаріат єдиною владою на українських землях. Вони охоплювали Київську, Подільську, Волинську, Чернігівську, Полтавську. Харківську, Катеринославську, Херсонську й Таврійську (без Криму) губернії.

Документ закріплював основні демократичні права і свободи: свободу слова, зборів, недоторканність особи та помешкання, 8-годинний робочий день, скасування смертної кари, амністію політичним в’язням, використання мов національних меншин тощо.  Поміщицькі, церковні, удільні та інші землі нетрудових господарств переходили без викупу до «усього трудового народу».

І останнє: Універсал призначав вибори до Українських  Установчих Зборів — найвищого законодавчого органу, який повинен був визначити основні засади майбутнього державного ладу новоствореної республіки.

«Читання Універсалу скінчено. Грім оплесків на останню фразу про скликання Української Установчої ради переходить в спів «Ще не вмерла Україна», потім «Заповіт», після якого оголошено перерву на 10 хв», — повідомляв кореспондент київської газети «Нова Рада».

І хоча у ІІІ Універсалі рефреном лунали слова про федеративну Росію, в дійсності УНР уже була фактично незалежною державою. Адже владу більшовиків українські керманичі не визнавали, а альтернативного центру російської демократичної влади не існувало.

Усього лише за півроку після І Універсалу з’явилася Українська Народна Республіка із власним парламентом, урядом, військовими формуваннями, законами та волею до самостійного життя. Той листопадовий вечір 1917 р. ознаменував появу першої Української республіки у ХХ ст.

Автор: Ігор Бігун

За матеріалами kiyinfo.com