22 вересня 1835 року народився Олександр Опанасович Потебня – мовознавець-славіст, філософ, етнограф, фольклорист, педагог, основоположник психологічного напрямку мовознавства. Наукова спадщина вченого охоплює проблеми походження мови та діалектології.

«Єдина ознака, за якою пізнаємо народ – єдність мови. Національна свідомість є тим історичним двигуном, що відтворює єдність народу», – слова Олександра Потебні, написані наприкінці ХІХ століття, не втрачають актуальності по сьогодні.

            «Походив із малоросійського козацтва, яке у 18 столітті отримало російське дворянство», – так описував своє родове коріння Олександр Потебня. На час народження Олександра родина жила на хуторі Маневі, що тоді належав до Полтавської губернії (нині це Сумщина). Гімназійну освіту отримав у Польщі, після повернення в Україну у 1851 році вступив до Харківського університету –  спочатку на юридичний факультет, через рік  на історико-філологічний, який закінчив у 1856 році.

 Деякий час вчителював, і завдячуючи  професору П.Лавровському, отримав запрошення викладати російську словесність та історію літератури слов‘янських народів до Харківського університету. У 1860 році він склав магістерський іспит і отримав вчений ступінь магістра слов‘янської філології.

Працюючи викладачем Потебня проявив себе цікавим лектором, справжнім ерудитом, який із захопленням розказував студентам про українську народну творчість та історію.  

Потебня зблизився з членами харківської Громади, серед яких було чимало його студентів, відтак авторитет молодого викладача зростав. Разом із громадівцями Потебня переймався станом народної освіти та створенням недільних шкіл, що спонукало його написати «Азбуку для воскресных школ», яка за життя вченого так і не була видана. Лише у 1898 році цей рукопис потрапив до редакції «Київської старовини» і був надрукований додатком до журналу під назвою «Руководство к обучению грамоте, составленное для малорусских вечерних школ А.А.Потебней». Цей підручник за змістом був світським і вміщував народні приказки, прислів‘я, загадки.  

Також Олександр Потебня був одним із ініціаторів створення школи для народних учителів, розробляв програми навчальних дисциплін та проводив заняття. Цей досвід спілкування з сільською молоддю був обопільно корисний, оскільки Потебня отримав можливість вивчати й досліджувати місцеві говірки, записувати від своїх учнів народні пісні та інший етнографічний матеріал. Він планував заснувати студентський хор для виконання народних пісень.

У 1862 році Олександр Потебня отримав закордонне відрядження і через рік, після стажування у Німеччині (де вивчав санскрит), Чехії та Австрії повернувся до Харківського університету спочатку в якості доцента, а з 1875 року – професора. Закордонна подорож відбувалась під пильним наглядом місцевої поліції, оскільки Потебню розглядали як потенційного російського шпигуна та побоювались його «русофільської агітації» в середовищі тамтешньої інтелігенції. Особа Олександра Потебні на батьківщині також викликала увагу поліції, оскільки його рідний брат Андрій був учасником антиросійського польського повстання.

Після закордонних студій Потебня відійшов від справ Громади і цілком поринув у науку. У цей час він оприлюднив результати своїх досліджень з філології і в праці «Из записок по русской грамматике» продемонстрував зміни в структурі української, російської та інших слов‘янських мов і виділив риси, притаманні виключно українській мові. За цю роботу він отримав повну Ломоносовську премію Російської Академії наук. Потебня був поліглотом, що дозволило йому здійснити порівняльний аналіз слов‘янських мов і довести самобутність української мови.

Садиба, де мешкав Олексадр Потебня з дружиною та двома синами, розташована в центрі міста, поступово перетворилася на інтелектуальний осередок, де збиралась студентська молодь та місцева інтелігенція. Гостинний Потебня завжди усіх приймав привітно і гречно. А от на іспитах був вимогливим, ба навіть суворим, незважаючи на приятельські стосунки зі  студентами.

 У 1877 році він став головою Харківського історико-філологічного товариства, яке стало потужним науковим центром. Також Олександр Потебня був членом Товариства любителів російської словесності при Московському університеті, чеського Товариства наук, членом-кореспондентом Петербурзької академії наук. Незадовго до смерті Олександр Потебня отримав Золоту Костянтинівську медаль Російського географічного товариства за фольклорні розвідки.

 Продовжуючи вивчати народну мову, Потебня розробив концепцію зв‘язку мови та психології, а також культури і способу життя. Він започаткував психологічний напрям мовознавства, довівши взаємозв‘язок мовного та національного питань і був проти денаціоналізації. Свої ідеї він виклав у працях «Мысль и язык», «Лекции по теории словесности».

Водночас українознавчі студії посідали чільне місце в його науковому доробку. Він видав збірники колядок, веснянок з коментарями. Редагував і видав твори Пера Гулака-Артемовського та Григорія Квітки-Основ‘яненка. Частково переклав на українську мову «Одіссею». Помер 11 грудня 1891 року у Харкові, де і похований. У місті зберігся будинок Потебні, що нині розташований на однойменній вулиці. Ім‘я Олександра Потебні присвоєно Інституту мовознавства Національної Академії Наук України.

                                   Авторка Наталія Слобожаніна