12 листопада 2014 року у Чернігові на засіданні прес-клубу «Ділове слово» в Департаменті інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Чернігівської облдержадміністрації проведено прес-конференцію «Геноцид Українського народу 1932–1933 років, голодомори 1921–1922, 1946–1947 років в Україні: історія і сучасність».

Під час відкриття прес-конференції Андрій ПОДОРВАН, директор Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Чернігівської облдержадміністрації, ознайомив журналістів з планом заходів вшанування пам’яті жертв геноциду Українського народу 1932–1933 років, голодомори 1921–1922, 1946–1947 років в Україні 22 листопада ц.р. в обласному центрі і представив банер, присвячений цій сумній події в історії нашої Вітчизни.

Сергій БУТКО, представник Українського інституту національної пам’яті у Чернігівській області, привернув увагу до актуальності та особливостей відзначення пам’яті жертв голодоморів у цьому році. Насамперед він констатував, що і в 2014 році російській агресор у своїй «гібридній» війні проти України не відмовився від спроб використовувати голод як зброю проти народу. Так, ще в березні ц.р. надійшла інформація в ЗМІ про спробу російської рейдерської групи Фарукшина скупити 70% акцій Сумського хлібокомбінату і закрити його. Мета: позбавити область хліба і спровокувати масові протести сумчан, а далі планувалося, що це приведе до голоду і оголошенню референдуму про приєднання Сумщини до Росії. Цей план агресора було нейтралізовано.

Історик нагадав, що блокування агресором та його бандформуваннями гуманітарних вантажів від України на окуповану територію Донецької і Луганської областей, свідоме руйнування водогонів, газопроводів, електромереж, роздача продовольства з гуманітарної допомоги тільки «своїм» або його продаж населенню, продаж «дешевих» харчів за умови участі у незаконному голосуванні 2 листопада ц.р., яке організувала російська п’ята колона тощо чітко вказує на використанні інструменту «керованого голоду». Отже, тепер наочно бачимо, чому офіційний Кремль, як нащадок комуністичної імперії, так запекло заперечує геноцид Українського народу 1932–1933 років, штучність голоду в 1921–1923 і 1946–1947 роках, і навіть сам термін «голодомор».

Сергій БУТКО наголосив, що у цьому році Український інститут національної пам’яті закликає вшанувати пам’ять не тільки жертв геноциду і голодоморів, а також людей, які чинили опір геноциду та голодоморам, комуністичній терористичній політиці. Цей спротив мав масовий характер, але був розрізнений і придушувався військами і карально-репресивними органами.

Представник УІНП нагадав журналістам, що 22 листопада ц.р. вже традиційно буде проведення акції «Засвіти свічку!». Автором цієї ініціативи був відомий американський історик, український патріот Джеймс Мейс. Він двічі у 2002 р. і 2003 році на запрошення Володимира Бойка, директора Чернігівського центру перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, керівників державних підприємств, установ і організацій, відвідав Чернігів. Свою ініціативу Мейс оприлюднив у лютому 2003 р., а вже у листопаді того ж року вперше в Україні акцію було проведено саме в Чернігові.

Сергій ГОРОБЕЦЬ, науковий співробітник Українського інституту національної пам’яті, кандидат історичних наук, нагороджений медаллю «За працю і звитягу» (2008) за дослідження з проблематики Голодомору 1932–1933 рр. в Україні, показав масштаби спротиву злочинній комуністичній політиці у Чернігівській області на кількох прикладах. Так, у с. Шестовиця Чернігівського району юрба з майже 500 жінок напала на бригаду, що вилучала майно у місцевого селянина, якого репресували як «куркуля».

Великий переляк був у влади, коли у Писарівському лісі на Городнянщині навесні 1931 р. зібралося 300–400 повстанців на чолі з колишнім більшовиком і червоним партизаном Якимом Рябченком. Повстання охопило Городнянський, Ріпкинський, Сновський, Менський та Сосницький райони і було придушене лише за допомогою дивізії внутрішніх військ та загону міліції.

У доповідній записці ДПУ УСРР від 1 лютого 1932 р. вказано про виявлення і ліквідацію в Чернігівській області 34 повстанських груп, 19 «бандгруп», арешт 224 «терористів», а всього в області було заарештовано 7861 людину. У серпні–листопаді 1932 р. у Чернігівській області факти виступів «проти лінії партії» мали місце у 42 селах і 20 районах.

Він поінформував, що за підрахунками чернігівських істориків Олександра Коваленка та Володимира Ткаченка, здійсненими в 1993 р. на основі співставлення кількості населення в Чернігівській області в 1932 та в 1939 рр. та визначенні щорічного проценту приросту населення, на Чернігівщині кількість жертв Голодомору становила понад 230 тисяч осіб (або понад 360 тисяч, якщо додати населення 17 районів, що в 1939 р. були передані до складу Сумської області).

У Чернігівському обласному томі «Національної книги пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 рр.» оприлюднено поіменно 36818 жертв Голодомору на Чернігівщині. Однак ці дані далеко неповні. Їх основу становили перш за все книги реєстрації актових записів про смерть за відповідні роки, які охопили мешканців лише 460-и з понад 1500 населених пунктів у межах сучасної Чернігівської області.

Тамара ДЕМЧЕНКО, доцент кафедри історії та археології України Інституту історії, етнології та правознавства імені О. М. Лазаревського Чернігівського національного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка, кандидат історичних наук, член Асоціації дослідників Голодоморів в Україні, повідомила, що комуністична влада замість допомоги українським селянам після посух у 1921 і 1946 роках репресивними, насильницькими хлібозаготівлями спричинила штучні голодомори.

У 1921–1923 роках влада не приховувала існування голоду, проте реально надавала допомогу населенню Поволжя. З України, у якій особливо важка ситуація була в південних регіонах, вилучали хліб для голодуючих у Росії. Їй дісталося тільки 8% міжнародної допомоги продовольством.

Тамара Павлівна підкреслила, що історики прийшли до висновку: встановити загальну кількість жертв цього голоду неможливо. Воєнні дії, повстання, переміщення мас людей, смерть від інфекційних хвороб (холера, тиф, туберкульоз), що лютували на тлі тривалого голодування, роблять будь-які підрахунки проблематичними. Головна ж причина – незацікавленість тодішньої влади у з’ясуванні істини. Один жахливий приклад – у 1922 р. в Україні померло 70% немовлят – дає уявлення про масштаби людських втрат від першого голодомору.

Після Другої світової війни комуністичний режим послідовно продовжував нещадне пограбування населення без огляду на посуху та наслідки воєнного лихоліття. Жертвами голодомору 1946–1947 років стало коливаються довкола 1 мільйона мешканців України, що померли від дистрофії.

Проте, досвід 1933 року селяни запам’ятали і чинили відчайдушний спротив. За офіційною статистикою кожний 16-й голова колгоспу України був ув’язнений за допомогу голодуючим і зриви хлібозаготівель. Люди, незважаючи на всі заборони, тікали з вмираючого села. Досить часто шлях їх пролягав на Західну Україну, де не було голоду, бо не було колгоспів і українські повстанці зірвали всі спроби влади забрати хліб у населення. Командування УПА, керівництво ОУН і УГВР закликало населення «допомагати продуктами голодуючим, які приїжджали, аби роздобути бодай якийсь харч». І їм допомагали – наочний приклад єдності України у дії.

Микола ГОРОХ, старший науковий співробітник Чернігівського обласного історичного музею імені В. В. Тарновського, кандидат історичних наук (єдиний науковець на пострадянському просторі, а не тільки в Україні, який захистив кандидатську дисертацію з проблематики Торгсіну), розповів про злочинну державну політику комуністичного режиму, який користуючись безвихідним становищем голодуючих продавав через мережу державних спеціальних магазинів Торгсіну харчі за золото, срібло, діаманти і платину. Це було справжнє пограбування – ціни за продовольство (не заморські делікатеси, а звичайні харчі) були непомірно великі, а ціни за дорогоцінні метали та діаманти надзвичайно низькі у порівнянні зі світовими цінами. Тільки у Чернігівській області з 1932 до 1936 років через 21 крамницю Торгсіну (дві у Чернігові і дві у Конотопі) радянська влада «купила» у населення понад 881 кг. золота та 24 т. срібла (вага дорогоцінного металу подано у звітах як хімічного чистого і можна уявити його реальну вагу).

Під час підбиття підсумків прес-конференції історики наголосили: знання про ці катастрофи в історії України 20-го століття робитимуть нас сильніше й мудріше, будуть застереженням від помилок та ілюзій, солодких обіцянок минулих і сучасних імперіалістів.