19 вересня в Історико-меморіальному музеї Михайла Грушевського у Києві відбулася Пам’ятна Академія «Від депортації до депортації». Її учасники вшанували 800 тисяч українців, депортованих з Холмщини, Підляшшя, Надсяння, Лемківщини у ХХ столітті.

В період Першої світової війни Уряд царської Росії насильно вивіз із Холмщини і Підляшшя вглиб Росії понад 300 тисяч українців. Під час Другої світової війни польський Комітет національного визволення разом з Урядом Української РСР депортував із Холмщини, Підляшшя, Надсяння, Лемківщини в УРСР близько 500 тисяч українців.

У Пам’ятній Академії взяли участь свідки тих подій, а також відомі дослідники історії України, зокрема депортацій етнічних українців, – Сергій Кульчицький, Юрій Шаповал, Володимир Борисенко, Ігор Жалоба, Володимир Євтух.

«Депортація українців – це трагічна сторінка історії, яка не повинна забутися. Це також злочин, якому повинна бути дана належна оцінка. Адже сотні тисяч людей були позбавлені рідних домівок та силоміць переміщені на інші території, де їм часто доводилося боротися за виживання. Історія кожної депортованої родини – це струмок, що наповнює потужну ріку національної пам’яті», – вважає заступник директора Українського інституту національної пам’яті, учасник академії Володимир Тиліщак.

Саме історії депортованих родин та спогади тих, хто ще живий, а також світлини і копії архівних документів містить тритомник «Від депортації до депортації. Суспільно-політичне життя холмсько-підляських українців (1915-1947). Дослідження. Спогади. Документи». Епіграф усієї масштабної дослідницької праці: «Пам’яті мертвих – в науку живим». Книга вийшла друком у видавництві «Букрек» (Чернівці) за підтримки Меморіального фонду Теодоти та Івана Климів з канадського інституту українських студій в Альбертському університеті. Вихід третього тому завершив масштабний дослідницький проект, що тривав понад десятиліття (перший том був опублікований у 2011-му, а другий – у 2014-му). Автори книги – Юрій Макар, доктор історичних наук, автор понад 500-та історичних праць та уродженець історичної Холмщини; Михайло Горний, заступник голови Всеукраїнського громадського об’єднання «Конгрес українців Хомщини і Підляшшя»; Віталій Макар, директор Центру канадських студій ім. Рамона Гнатишина.

Основне питання, яке червоною ниткою проходить і крізь книгу, й крізь заходи вшанування депортованих: чому так сталося, що в першій половині ХХ століття найзахідніша гілка українського етносу жила в ріднім краю, як на якомусь пересильному пункті? Автори говорять і про імперську політику Росії, яка в боротьбі за поширення свого впливу на польські території не припиняла спроб асимілювати місцевих українців, а інколи вбачала в них загрозу; й про складні польсько-українські взаємини; й про рівень національного самоусвідомлення самих українців.

Дослідження цієї болісної сторінки історії та участь у присвячених цій темі заходах польських істориків дає змогу говорити про прогрес у порозумінні між Україною і Польщею. Але особливий трагізм і символізм історії полягає в тому, що в наш час вона повторюється на Донбасі: депортованими стають нащадки тих родин, що свого часу були перевезені на схід із Холмщини й Підляшшя.