17–18 квітня 2015 року німецький журналіст Бернхард Клазен (Bernhard Clasen) з берлінської газети «Тагесцайтунг» (TAZ. Die Tageszeitung) відвідав м. Корюківку Чернігівської області та зустрівся з представником Українського інституту національної пам’яті у Чернігівській області Сергієм Бутком.

 

Вже майже рік він працює в Україні і проживає у Києві. Місяць тому він випадково вдізнався про Корюківську трагедію 1–2 березня 1943 року і вирішив на місці з’ясувати обставини найбільшого в Європі під час Другої світової війни (1939–1945) нацистського злочину знищення цілого міста разом із мешканцями – цивільним населенням. 

 

 

Директор Корюківського історичного музею Людмила Бабич та науковий співробітник музею Оксана Толкачова докладно розповіли про цей нацистський злочин проти людяності, ознайомили журналіста з експозицією, документами, результатами пошукової роботи у місті і виданнями. 

 

Бернхард Клазен у музеї зустрівся і розпитав свідків трагедії Діну Степанівну Корнієвську, Галину Михайлівну Попову, Ганну Микитівну Нековаль.

 

Він відвідав Меморіал на честь героїчного опору жителів Корюківщини фашистським загарбникам, відкритий на місці ресторану, в якому карателі розстріляли найбільше мирних жителів, 500 осіб, а потім спалили будинок.

 

Побував у Свято-Вознесенській церкві, де свідок трагедії Володимир Іванович Костюк розповів про подвиг настоятеля цієї церкви Олександра Васильовича Бондаревського, який захищав мешканців і 2 березня 1943 року разом із ними загинув від рук карателів. Ознайомився з меморіальною дошкою на честь отця Олександра (Бондаревського) біля храму.

 

Вшанував пам’ять безневинно вбитих нацистськими карателями мирних жителів на місці їх перепоховання на території майбутнього Меморіалу у Зеленому Гаю під Корюківкою.

 

18 квітня 2015 року він вже у Чернігові зустрівся з представником Українського інституту національної пам’яті у Чернігівській області Сергієм Бутком.

 

Німецького журналіста серед інших найбільше турбувало питання: «Чому у Німеччині і Європі не знають про цей жахливий нацистський злочин?» Відповідь співробітника Інституту: «Про це не знали і в СРСР, і в Україні. Комуністичному режиму цей факт був невигідний. Він викривав радянський партизанський рух, наочно показував його інструментом сталінської СРСР, а не народним захисником-месником. Не можна інакше пояснити бездіяльність чернігівського партизанського з’єднання під командуванням Олексія Федорова, а це понад 3 тисячі добре озброєних бійців, що знаходилося у 15 км від Корюківки (передові дозори на відстані 3 км) і навіть не спробували захистити мешканців міста, яких два дні від 300 до 500 нацистських карателів методично знищували і палили будинки. «Не було наказу», – саме так пояснювали рядові партизани свою бездіяльність, які самі бажали захистити жителів міста.

 

Найгірше, що це типовий приклад ставлення партизанського руху до власного населення, який створила і жорстко керувала комуністична держава». Він нагадав, що злочином вважається не тільки злочинна дія, а також і злочинна бездіяльність…

 

Бернхард Клазен пообіцяв свідкам Корюківської трагедії, Людмилі Бабич і співробітнику Українського інституту національної пам’яті зробити свій внесок у поінформуванні громадськості і влади Німеччини, європейських країн про цю трагедію, пам’ять про яку має бути застереженням від подібних злочинів проти людяності сьогодні і у майбутньому.

 

Сергій Горобець

Український інститут національної пам’яті