Відбулася зустріч вінничан з істориком, журналістом та письменником, заступником голови Українського інституту національної пам'яті Олександром Зінченком, під час якої він презентував свою книгу «Година Папуги» і розповів про її створення та про історичні реалії, які лягли в основу книги.

Зустріч відбулася в рамках Польсько-української дискусійної платформи, організованої Генеральним консульством Республіки Польща у Вінниці в партнерстві з ГО «Подільська агенція регіонального розвитку».

– Сьогодні маємо хорошу нагоду зустрітися з автором та порозмовляти про наше минуле і майбутнє, - сказав на початку зустрічі  віце-консул Генерального консульства Польщі у Вінниці Даміан Цярцінський. – Тому що всі історичні процеси проходять настільки швидко і неочікувано, що кожна дискусія для нас усіх буде збагаченням.

– Наш гість Олександр Зінченко є випускником стипендіальної програми імені Кіркланда, – розповіла співорганізатор Польсько-української дискусійної платформи політолог та культуролог Івона Юрковська. – Мета нашого спільного проекту – запрошення до дискусії саме молодих науковців, які перебували в Польщі на навчанні й набули цінного міжнародного досвіду. Ще до того, як ці люди поїхали до Польщі, вони вже мали певні успіхи в якомусь напрямку діяльності, вивчали певний період історії чи напрямок науки. А зараз із великим багажем знань і міжнародним досвідом приїжджають сюди, і ми хочемо їх активізувати, хочемо, щоб вони той досвід могли передати іншим людям в Україні.

Олександр Зінченко поділився з вінничанами історією створення своєї книги про знищення радянською сталінською владою тисяч польських військовополонених. За словами автора, «почалася ця книжка абсолютно випадково».

– Я як редактор-дослідник на телеканалі «Інтер» отримав завдання – нам треба було зробити кілька фільмів про ІІ Світові війну. Однією з тем було вибрано Катинський розстріл, бо ця тема в суспільстві не актуалізована, тема дуже важлива і про це треба говорити. Почали працювати. Першим враженням був шок.

Шокований дослідник був, наприклад, документальними відеозйомками ексгумації розстріляних поляків (до речі, у 1943 році подібна ексгумація жертв НКВС відбувалась і у Вінниці на території нинішнього центрального парку).

– Історія стосувалась мого рідного міста Харкова, – продовжує О. Зінченко. – Я тоді не дуже добре знав, що відбувалось у Харкові навесні 1940 року. Так, був пам’ятний знак на Білгородському шосе. Але загалом ця тема або замовчувалась, або піднімалася під неправдивим кутом.

Працівники телеканалу разом із Олександром Зінченком записали півтора десятки інтерв’ю в Польщі з близькими тих поляків, які загинули або які вижили під Смоленськом та під Харковом – з режисером Анджеєм Вайдою, батько якого лежить в Харкові, з професором Рігером; з нащадками професора Свяневича, який дивом врятувався в Катині; зі 102-річною Зоф’єю Бартницькою, вдовою вбитого у Харкові мобілізованого польського офіцера (агронома за фахом) Зигмунта Бартницького…

 – Зоф’я Бартницька розповіла нам історію свого кохання – про знайомство, освідчення, про дітей. Чоловік називав її Зохна... Пані Зоф’я 50 років не знала, що трапилося з її чоловіком, - розповідає Олександр Зінченко. – І раптом серед речей розстріляних було знайдено дерев’яний портсигар, а всередині було виведено: «Коханій Зохні. Люблю і сумую». Так, це могла бути й інша Зохна. Але раптом це саме Зигмунт написав саме своїй Зоф’ї? Коло замикається. «Голлівуд» відпочиває… Це історія про те, що кохання подолало смерть

Автор розповів іще чимало незвичайних історій реальних людей (трагічних, проте одна з них усе ж завершилась порівняно позитивним фіналом – офіцер і професор Святослав Свяневич об’єднався з дружиною та дітьми аж в Індонезії через 18 років розлуки), розповів про новітню трагедію під Смоленськом – катастрофу літака, під час якого загинули і люди, які допомагали йому збирати матеріали для книги (Анджей Саріуш-Скомпський, Анджей Пшевознік, Януш Куртика). Також Олександр Зінченко звернув увагу на особливість саме цього науково-популярного видання про Катинський злочин : він ставив перед собою завдання розповісти цю історію інакше, не просто про тисячі абстрактних «олов’яних солдатиків», а як історію окремих реальних людей з їхніми долями, родинами, переживаннями…

Дізналися присутні також про походження назви книги. Щодня табір польських військовополонених обходили політруки, викрикуючи імена полонених, яких мали вивозити цього разу (на страту чи на свободу – ніхто не знав). Їхній пронизливий крик був лише однією з причин, чому тих крикунів поза очі називали «папугами». Один із дивом врятованих, художник Юзеф Чапський у мемуарах так описав цей момент: «Ми всі сходилися в єдиному: кожний з нас гарячково чекав тієї години, коли оголосять новий список від’їжджаючих (може, будеш нарешті у переліку). Називали це «годиною папуги», бо випадковість списку нагадувала нам ті картки з «пророцтвами», які папуга на ярмарках у Польщі витягав з рук шарманщика».

– Наступного року будемо з сумом відзначати 75-і роковини Катинського розстрілу. На жаль, те, що відбувається сьогодні в Україні, фантастично нагадує 1939 рік у Польщі, а Росія все більше нагадує ІІІ Рейх, – зазначив Олександр Зінченко. Він також відповів на численні запитання присутніх, що зібрались на цю лекцію-презентацію у вінницької галереї «ІнтерШик».

Джерело: ВИННИЦА.info