№ з/п

Район

Назва вулиці,

що підлягає перейменуванню

Історична довідка

Історична назва

(якщо є відомості)

1

Ж

вул. Анголенка

          Анголенко Олександр – уродженець міста Олександрівськ (нині Запоріжжя). Член підпільного групи партії більшовиків на заводі авіадвигунів, далі член міського комітету РСДРП(б), командир місцевого загону Червоної гвардії. Активний учасник встановлення радянської влади в регіоні. Загинув у 1920 р. під час бою з махновцями (за іншою версією – з білогвардійцями).

Базарна

2

Ж

вул. Артема

          Артем (справжнє ім’я – Сергєєв Федір Андрійович) – російський більшовик, активний учасник встановлення радянської влади в Україні протягом 1917-1920 рр. Один з керівників збройних формувань радянської Росії під час війни проти Української Народної Республіки. Ініціатор проголошення та голова Ради народних комісарів Донецько-Криворізької Республіки, створеної для розчленування та поступової окупації території України. Брав участь у організації та здійсненні «червоного терору». . Член РСДРП з 1901 р., один із засновників Донецько-криворізької республіки.

Ніколаєвська

3

Л

вул. Андросова

          Андросов Михайло Васильович  – учасник радянського партизанського руху, комсомольський діяч, письменник. 1938 – лаборант механічної лабораторії Запорізького заводу "Комунар". 1939–1941 – завідувач відділу Запорізького обкому комсомолу. З жовтня 1942, після закінчення Саратовської спецшколи ЦК ВКП(б), у партизанському об’єднанні С.А. Ковпака. Помічник комісара з комсомольської роботи. З травня 1944 – заступник командира з комсомольської роботи 1-ої Української партизанської дивізії. 1944–1954 – секретар Запорізького обкому ЛКСМУ. 1954–1958 – секретар Сталінського райкому КПУ м. Запоріжжя.

Садова

4

вул. Анрі Барбюса

            Барбюс Анрі (1873-1935) – французький журналіст, письменник, громадський діяч в міжнародному комуністичному русі. Член Французької комуністичної партії з 1923 р. Автор антивоєнного роману “Вогонь”. Критикував капіталістичну експлуатацію і буржуазну цивілізацію, пропагував процеси будівництва соціалізму СРСР, апологет діяльності Сталіна.

5

Ш

вул. Бабушкіна

           Бабушкін Іван Васильович – професійний революціонер-більшовик, соратник В.І.Леніна, учасник революції 1905-1907 р. Виходець з Вологодської губернії. З 1894 р. брав участь у засіданнях марксистського гуртка під керівництвом В. Леніна. Організатор Катеринославського відділення РСДРП, кореспондент газети «Іскра». Один з керівників збройного повстання у м. Чита. Вбитий 1906 р.

Ставкова

6

К

вул. Баумана

          Бауман Микола Ернестович (1873-1905) – професіональний революціонер, в революційному русі з 90-х років. Член «Союзу боротьби за визволення робітничого класу» з 1896 р. Член редакції підпільної газети «Іскра». 18 (31) жовтня 1905 р. під час робітничої демонстрації М. Е. Баумана вбито агентом охранки.

Канкринівська перша

7

Л

вул. Бакинських комісарів

        “Бакинські комісари” (“26 бакинських комісарів”) – революційні діячі Бакинської комуни, уряду, що діяв в Баку і його околицях в квітні-липня 1918 р. Увійшли в історіоографію своєю загибеллю в ніч на 20 вересня 1918 року, вони були розстріляні під Красноводськом по рішенню місцевої влади за здачу Баку турецько-азербайджанським військам.

8

Л

вул. Благоєва

         Дмитро́ Благо́єв Николов - засновник і керівник Болгарської комуністичної партії.   Підтримуючи зв'язки з російськими революційними організаціями, в тому числі з ленінською газетою «Іскра», Благоєв став першим пропагандистом ідей соціалізму в Болгарії.

Димитрова

9

Л

вул. Блюхера

          Блюхер Василь Костянтинович – російський більшовик, військовий. Командував партизанським загоном, згодом 30-ю стрілецькою дивізією під час громадянської війни на Південному Уралі. З 1920 р. на чолі 51-ї стрілецької дивізії воює на території України. Зіграв значну роль у захопленні Криму радянськими  військами та у встановлення влади більшовиків на Півдні України. У 1921 р. служив начальником Одеського гарнізону та командувачем радянських військ у Одеській губернії. 1938 р. репресований, помер у в’язниці.

Фрунзе

10

Х

вул. Будьонного

        Будьонний Семен Михайлович – виходець з Області Війська Донського, радянський воєначальник. З 1919 р. командував Першою кінною армією, що зіграла важливу роль у війні Української Народної Республіки та Радянської Росії 1919-1920 рр. Брав активну участь у встановленні влади більшовиків на Півдні України, зокрема захопленні Криму та переслідуванні колишніх союзників-махновців. Один з перших маршалів Радянського Союзу. Входив до складу Спеціальної військової присутності Верховного суду СРСР, що засудила до страти верхівки військового командування Червоної армії в 1937 р. Під час Другої світової війни – командувач Південно-Західним напрямом, Резервного та Північнокавказького фронтів. З 1943 р. – командувач кавалерією Червоної армії. Помер у1973 р.

11

Ш

вул. Боженка

          Боженко Василь Назарович – український більшовик. Член РСДРП(б) з 1917 р. У 1918 р. бере участь у Київському січневому повстанні на чолі загону червоногвардійців. Командир Таращанського полку, що воював у складі 44-ої стрілецької дивізії М. Щорса. Учасник боїв з армією УНР, захоплення Києва в лютому 1919 р. Загинув у 1919 р.

12

Ж

вул. Володарського

          Володарський Володимир (справжнє ім’я Гольдштейн Мойсей Маркович) – політичний діяч, російський більшовик єврейського походження, причетний до боротьби проти незалежності України, організації голодоморів та політичних репресій. З 1905 р. був членом єврейської соціалістичної партії «Бунд». З 1917 р. головний агітатор Петербурзького комітету партії більшовиків, член Всеросійського центрального виконавчого комітету. Відповідав за пропаганду та друк партійної періодики. Застрелений 1918 р.

13

Ш

вул. Войкова

  Войков Петро Лазаревич (13.08.1888 – 7.06.1927) - російський революціонер, радянський державний і партійний діяч,  дипломат. Член КП з 1903р., у 1917 — член Єкатеринбурзької ради та ВРК, у 1918 — комісар постачання Уральської області, один з організаторів вбивства царської сім'ї у липні 1918, брав участь у розстрілі і займався знищенням тіл убитих. У 1919 — в Наркомпроді, потім у Центросоюзі, з жовтня 1920 — член колегії Наркомзовнішторгу, з 1924 — повноважний  представник СРСР у Польщі, убитий білоемігрантом Б. Ковердою у Варшаві 7 червня 1927.

14

Ш

вул. Волочаївська

Передаточна

15

Л

вул. Вільгельма Піка

          Фрідрих Вільгельм Рейнхо́льд Пік— німецький комуніст, один  з засновників германської компартії, керівник германських більшовиків, видатний діяч Комінтерна. Вильгельм Пік став співзасновником Соціалістичної єдиної партії  Німеччіни  і з 1949 года до своєї  смерті в 1960 році був першим та єдиним президентом  ГДР.

Тельмана

16

К

вул. Гаврилова

         Гаврилов Іван Андрійович (1886-1940) -революціонер (з 1903); з 1913 р. на підпільній партійній роботі у м. Олександрівськ; голова Олександрівської профспілки будівельників (1917), голова Олександрівського підпільного парткому (1918), голова Олександрівського ревкому (1919), голова Запорізької ради профспілок (1922), нарком державного комітету України.

17

Ж,Ш

вул. Грязнова

          Грязнов Іван Кенсоринович – командувач 30-ї Іркутської дивізії імені Всесоюзного центрального виконавчого комітету. Воював у Першій світовій війні як прапорщик царської армії. З 1917 р. активний учасник більшовицького руху. Відзначився під час боротьби з білогвардійцями. Восени 1920 р. разом з 30-ю Іркутською дивізією був переведений до Катеринославської губернії й взяв участь у захопленні Криму. Надалі протягом 1920-1922 рр. виконував завдання з придушення махновського руху на Запоріжжі, входив до складу Запорізького губвиконкому. 1938 р. був розстріляний через звинувачення у підготовці військової змови.

Кріпосна

18

Ж

вул. Горького

          Максим Горький (А.М. Пєшков)– російський письменник, драматург, громадський діяч. Прийняв активну участь у революційних подіях 1905. Влітку 1905 вступ в  в Російську соціал-демократичну робочу партію. Приймав участь в організації першої більшовистської легальної газети "Новая жизнь", якою керував В.І. Ленін. Під час Грудневого збройного повстання у 1905 у  Москві забезпечував робочі дружини зброєю та грошима. В 1906 – за дорученням партії нелегально виїхав до Америки, де агітував в підтримку революції в Росії.  У 1915р.  - заснував антивійськовий журнал "Летопись". Лютневу революцію 1917 зустрів захоплено. Входив до складу "Особливої наради у справах мистецтва", був  головою Комісії з питань мистецтва при виконавчому комітеті  Петроградської Ради РСД.

Єкатеринославська

19

Л

провулок Гая

             Га́я Д(и)митрович Гай (справжнє ім'я Гайк Бжишкя́н(ц), арм. (1887—1937) — радянський воєначальник, Комкор, участник Громадянської війни. З 1903 року приймав участь у революційному русі. Член РСДРП з 1904 року. Після Жовтневої революції вступив в РКП(б). Навесні 1920 року командував 2-м Кавказьким кавалерійським корпусом  Південного фронту РСФСР. В 1922 році наркомвоєнмор Арменії. В 1924—1925 роках - начальник воєнного гарнізону Мінська. В 1933—1935 роках – профессор, начальник кафедри  історії війни та воєнного мистецтва в Військово- повітряній академії ім. Жуковського. У червні 1935 року був знятий з усіх постів, звільнений з армії, виключений з парії та був заарештований по звинуваченню в «створенні воєнно-фашистської організації в РККА». 15 жовтня 1935 року був  засуджений до 5 років таборів. 11 грудня 1937 розстріляний в ході кампанії массових репресій в РККА. Після смерті Сталіна - реабілітований.

20

З

вул. Готвальда

           Клемент  Готвальд - політичний діяч Чехословаччини, лідер Комуністичної партії Чехословаччини, прем'єр-міністр Чехословаччини і президент Чехословаччини.

          У 1921 став одним із засновників Комуністичної партії Чехословаччини, в 1921-1926 - редактор партійної газети і партійний функціонер в Словаччині, з 1925 - член ЦК партії, в 1926-1929 очолював Центральний політичний і пропагандистський комітет ЦК КПЧ, в 1929-1948 депутат парламенту , в 1929-1945 генеральний секретар КПЧ, в 1935-1943 секретар Комінтерну, в 1939-1945 один з лідерів чеського комуністичного опору (в Москві), у 1945-1953 голова КПЧ, в 1945-1946 віце-прем'єр, 1946-1948 прем'єр-міністр уряду Чехословаччини (уряди Національного фронту), 1948-1953 Президент Чехословаччини.

Послідовний сталініст. 

21

Х

вул. Гудименка

           Гудименко Петро Омелянович Народився 11 січня 1898 року в селі Попова Слобода Херсонської губернії (нині Сумська область, Україна). У радянській армії з 1918 року, учасник Громадянської війни, брав участь у боях проти німецьких інтервентів, білочехів, військ отамана Дутова, Колчака та еміра бухарського. У 1921 році закінчив Київську вищу об'єднану школу, в 1930 році закінчив Військову академію ім. М. В. Фрунзе. З серпня 1937 року начальник штабу пункту ППО Баку. З грудня 1941 року командувач Закавказької зоною ППО, а з квітня 1943 року і до кінця війни командувач, військами Закавказького фронту ППО. В ході військових дій організовував протиповітряну оборону міст Баку, Махачкала, Грізний, Краснодар, Батумі та інших. Після закінчення війни на командних посадах у системі ППО СРСР. Пішов у відставку в 1949 році. Помер 21 березня 1953 року в Москві, похований на Ваганьковському кладовищі.

22

Ш

вул. Димитрова

          Димитров Георгій Михайлович (18.06. 1882 – 2.07.1949 ) - діяч болгарського і міжнародного комуністичного руху. Його називали «болгарським Леніним». 1902 року вступив до лав Болгарської робітничої соціал-демократичної партії (БРСДП), а 1903 року увійшов до її більшовицької частини — «тісних соціалістів». З 1909 року — член ЦК БРСДП (тісних соціалістів), яка 1919 року була перетворена на Болгарську комуністичну партію (БКП). У 1909–1923 роках — секретар Загальних зборів робітничої профспілки, організатор страйків. У 1913–1923 роках — депутат болгарського парламенту. 1921 року брав участь у роботі III конгресу Комінтерну й того ж року був обраний членом Центральної ради Профінтерну. У вересні 1903 року — один з керівників збройного повстання проти уряду Олександра Цанкова в Болгарії. За участь у збройному заколоті був заочно засуджений до смертної кари.

23

Ж

вул. Дзержинського

           Дзержинський Фелікс Едмундович – політичний діяч, причетний до боротьби проти незалежності України, організації голодоморів та політичних репресій, голова Всеросійської надзвичайної комісії (рос. абревіатура «ВЧК») та Державного політичного управління (рос. абревіатура «ГПУ») протягом 1917-1926 рр. Народився 1877 р. у Віленській губернії Російської імперії. Брав активну участь у діяльності Російської соціал-демократичної робітничої партії (більшовиків), зокрема в організації диверсій. У дореволюційний період провів близько 11 років на каторзі та засланні. З грудня 1917 р. очолив створену Надзвичайну комісію по боротьбі з контрреволюцією та саботажем, на яку було покладено функцію переслідування політичних противників більшовиків. Як керівник органів державної безпеки радянської Росії відповідав за організацію кампанії «червоного терору», одним з епіцентрів якої стали українські землі.

Олександрівська

24

Л

вул. Дніпродзержинська

          На честь міста Дніпродзержинськ

Піонерська

25

Л

вул. Дніпропетровське шосе

          На честь міста Дніпропетровськ

26

Л

вул. Дибенка

           Дибенко Павло Юхимович – уродженець Чернігівської губернії, член РСДРП. Командував загоном Червоної гвардії під час Жовтневої революції, брав участь у арешті генерала Петра Краснова. Очолював війська, що обороняли м. Нарву від німецької армії в лютому 1918 р. Здав місто без бою, за що був виключений з партії та відданий під суд. Влітку 1918 р. направлений в Україну, де став одним з командирів Української радянської армії. Зокрема очолював Першу задніпровську українську дивізію, до якої були тимчасово включені загони Нестора Махна та Ничипора Григор’єва, знищені згодом. Брав участь у придушенні Кронштадтського та Тамбовського повстань проти радянської влади, протягом 1928-1937 рр. командував військами Середньоазіатського, Приволжського, Ленінградського військових округів. Брав участь у репресіях проти вищого командного складу Робітничо-Селянської Червоної армії. Розстріляний у 1938 р.

Запорізька

27

Л

вул. Дем'яна Бідного

Дем’ян Бідний (справжнє ім'я Придворов Юхим Олексійович) – радянський поет. Член РСДРП з 1912 р. Працював агітатором, згодом почав писати вірші, що прославляли Леніна та Троцького. Протягом 1926-1930 рр. активно підтримував політику Сталіна, що дозволило отримати визнання та матеріальне забезпечення. У 1930 р. потрапляє в опалу, однак продовжує писати оди партії та вождю. Помер 1945 р.

Маяковського

28

Ж

вул. Дроб’язка

           Дроб'язко Василь Іванович – уродженець м. Олександрівськ. Народився 1900 р. (за іншими даними 1902 р.). Працював учнем токаря, згодом токарем на підприємстві «Катерининські залізничні майстерні» (нині Запорізький електровозоремонтний завод). Один з перших комсомольців міста. Воював протягом 1918-1919 рр. на боці більшовиків. Працював у складі Всеросійської надзвичайної комісії (рос. абревіатура «ВЧК») та брав участь у репресіях противників радянської влади у запорізькому регіоні. За офіційною версією, загинув навесні 1919 р. на станція Ворожба під час бою з білогвардійцями.

-

29

Ж

парк ім. Дроб'язка

30

К

вул. Енгельса

           Енґельс Фрідріх (1820-1895) – пролетарський революціонер, організатор і вождь міжнародного комуністичного і робітничого руху, друг і соратник К. Маркса, німецький філософ, один з основоположників марксизму, перший систематизатор та видавник творів Карла Маркса, історик, публіцист. В Україні 1958—1985 видано твори Маркса й Енгельса в 50 томах.

31

Ж

вул. Жовтнева

Тюремна

32

Х

вул. Жукова

           Жуков Георгій Костянтинович  7 серпня 1915 Жуков був призваний до армії Російської Імперії, був відібраний в кавалерію. Після навчання на кавалерійського унтер-офіцера в кінці серпня 1916 року потрапив на Південно-Західний фронт в 10-ий Новгородський драгунський полк. В Червоній Армії з серпня 1918 року. Вступив 1 березня 1919 року в члени ВКП(б). У Громадянську війну червоноармієць Георгій Жуков воював на Східному, Західному та Південному фронтах проти уральських козаків, під Царицином, з військами Денікіна та Врангеля. У травні-червні 1919 року в складі 1-ї Московської кавалерійської дивізії відправився на Урал, брав участь у боях з козаками в районі станції Шипово, в червні-серпні того ж року — в боях за Уральськ, потім в боях в районі станції Володимирівка та міста Николаевска. У вересні-жовтні 1919 року брав участь в боях під Царицином, потім між Заплавним та Середня Ахтуба (поряд з нинішнім р. Волзький), де був поранений осколками гранати. Після закінчення Рязанських кавалерійських курсів восени 1920 рокупризначений командиром взводу, потім ескадрону; в серпні 1920 року брав участь у боях з десантом Улагая під Екатеринодаром, в грудні 1920 — серпні 1921 року брав участь у придушенні селянського повстання на Тамбовщині («антоновщіна»). За участь у придушенні Антонівського повстання був нагороджений в 1922 році орденом Червоного Прапора. З кінця травня 1923 року Жуков вступив в командування 39-м полком 7-ї Самарської кавалерійської дивізії, В 1929 закінчив курси вищого начальницького складу РСЧА, з травня 1930 командував близько року 2-й бригадою 7-ї Самарської кавдивізії, яку очолював тоді Рокоссовський, далі служив в Білоруському військовому окрузі під командуванням І. П. Уборевича. Потім був помічником інспектора кавалерії Червона армія, командиром 4-ї кавалерійської дивізії (1933–1937), 3-го і 6-го кавалерійського корпусу, з липня 1938 — заступником командувача БВО. З 5 червня1939 року Жуков — командувач 1-ї армійською групою радянських військ в МНР. З червня 1940 року по січень 1941 року командувач військами Київського особливого військового округу (КОВО). 12 січня 1941 року був обраний депутатом Верховної Ради УРСР 1-го скликання від Чернівецького сільського виборчого округу Чернівецької області.

33

вул. Желєзнякова

                Желєзняков Анатолій Григорович (1895-1919) – більш відомий як матрос Желєзняк -активний учасник Жовтневої соціалістичної революції, герой громадянської війни. Революційну діяльність почав з 1915 р. У дні Жовтневого збройного повстання командував загоном моряків, які штурмували Зимовий палац. На початку листопада 1917 р. разом із загоном балтійців виїхав до Москви на допомогу революційним робітникам. Пізніше брав участь у боях під Білгородом. Найбільшу популярність як особистість історичного масштабу отримав у зв'язку з розпуском Установчих зборів. Будучи начальником варти в Таврійському палаці, де проходило засідання, він за наказом Леніна розпустив Установчі збори (Декрет Радянського уряду про розпуск з'явився на добу пізніше).

34

Ж

вул. Ілліча

Ленін Володимир Ілліч (справжнє прізвище – Ульянов) – засновник Російської соціал-демократичної робітничої партії (більшовиків), один з організаторів Жовтневої революції 1917 р., голова Ради народних комісарів Російської Соціалістичної Федеративної Радянської Республіки протягом 1917-1924 рр. Є вкрай неоднозначною історичною постаттю. Прихильники його діяльності відзначають виняткову роль В. Леніна у формуванні політичного ладу СРСР та велику спадщину суспільно-політичних творів. Образ Леніна відігравав центральну роль у радянській ідеології й культурі як «вождь світового пролетаріату».

          Після захоплення влади  7 листопада 1917 р. під керівництвом В. Леніна розпочалася підготовка до війни з Українською Народною Республікою. Її метою була ліквідація УНР та встановлення контролю над її територіями. 17 грудня 1917 р. В. Ленін особисто підписав «Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української Ради» з погрозою початку бойових дій протягом 48 годин. Це стало відправною точкою для першої війни радянської Росії з УНР, у ході якої війська більшовиків захопили більшу частину української території. Для легалізації агресії було проголошено Українську Народну Республіку Рад (з 1919 р. Українська Соціалістична Радянська Республіка), повністю підконтрольну Раді народних комісарів РСФРР. Обставини встановлення влади більшовиків на території України у 1917-1921 рр. (військове вторгнення, опора на насильство і терор як головні методи встановлення влади, фактична відсутність підтримки серед місцевого населення, експорт моделі державного устрою та керівних кадрів з радянської Росії, експлуатація матеріальних та людських ресурсів країни на користь іншої держави) дають підстави стверджувати про воєнну окупацію Української Народної Республіки.

Благовіщенська

35

Л

площа Леніна

36

Ж,К,Л,О

проспект Леніна

вул. Соборна

37

Л

вул. Ульянова

Леніна

38

К

вул. Калініна

               Калінін Михайло Іванович (1875-1946) – відомий державний діяч, Всесоюзний староста, Герой Соціалістичної Праці (1944), учасник підпільного марксистського руху з 1899 р. Організовував видання нелегальних газет та здійснював агітацію на користь більшовиків. Брав активну участь у підготовці Жовтневого збройного повстання, делегат IV з'їзду РСДРП (1906), член Петербурзького комітету РСДРП (1911), кандидат у члени ЦК (1912).  р. очолював формально вищий орган радянської влади – Всеросійський центральний виконавчий комітет. Протягом 1926-1946 рр. був членом партійної верхівки – політбюро ЦК ВКП(б). Як номінальний голова СРСР брав участь у юридичному оформленні усіх практик тоталітарного режиму: масових репресій, голодоморів, знищенні свободи слова і совісті тощо. Помер 1946 р.

Володимирівська

39

Ш

вул. Карла Лібкнехта

            Карл Лібкнехт (13 .08. 1871-  15.01. 1919) - діяч німецького і міжнародного робочого і соціалістичного руху, один із засновників (1918) комуністичної партії Німеччини, належав до лівого крила марксистського ревізіонізму кінця ХІХ століття. Ревізуючи марксизм, представники лівого крила висували набагато радикальніші ідеї, ніж Маркс та Енгельс. Вони висунули теорію непримиренності класів, закликали до здійснення революції у світовому масштабі.

Чкалова

40

Ш

вул. Косигіна

Косигін Олексій Миколайович – політичний діяч СРСР другої половини 1930-х – 1970-х років. З 1939 по 1964 рр. працював в уряді Радянського Союзу: опікувався роботою легкої та харчової промисловості, очолював міністерство фінансів та Державний план. Протягом 1964-1980 рр. – голова Ради міністрів СРСР. Виступив автором так званих «косигінських» реформ, що передбачали підвищення самостійності підприємств та покращення механізмів економічних зв’язків. Це призвело до стрімкого економічного зростання в СРСР під час восьмого п’ятирічного плану. Виступав проти конфлікту з Китаєм та введення радянських військ до Афганістану. Водночас підтримував політику русифікації та асиміляції неросійських народів. Помер у 1980 р.

41

Ш

вул. Копьонкіна

             Копьонкін Іван Йосипович (1917-1942) - учасник партизанського руху на Україні в період Великої Вітчизняної війни 1941—1945, Герой Радянського Союзу (1942). З 1941 мешкав у м. Запоріжжя. На початку війни за завданням Запорізького обкому Компартії України сформував з робітників партизанський загін ім. С. М. Будьонного, що діяв на тер. Харківської, Полтавської і Ворошиловградської областей. Поранений в бою був схоплений фашистами й закатований.

42

Л

вул. Карла Маркса

             Карл Маркс – видатний німецький політичний мислитель, філософ, соціолог, громадський діяч, економіст, письменник, політичний журналіст. Історія кінця XIX-XX ст., соціальна думка цього періоду відчули на собі величезний вплив його ідей. Маркс виступив основоположником принципів історичного і діалектичного матеріалізму; у сфері економіки йому належить заслуга створення теорії додаткової вартості, в області політики він розробив теорію класової боротьби; разом з Ф. Енгельсом створив цілісне політичне, економічне, філософське вчення, назване в його честь марксизмом.

43

Л

вул. Коллонтай

           Олександра Михайлівна Коллонтай-російська революціонерка, державний діяч і дипломат. Надзвичайний і повноважний посол СРСР. Член ВКП(б) з 1915 року. У 1917-1918 рр. був наркомом державного піклування в першому Радянському уряді, що робить її першою жінкою—міністром в історії.

8 березня

44

Л

вул. Комінтерну

           Комуністи́чний інтернаціона́л (скорочено Комінте́рн— міжнародна організація комуністичних партій, яка керувалась Кремлем і знаходилась під повним контролем Іноземного Відділу НКВС (розвідка, спец-операції). Заснована 1919 року в Москві за ініціативи Володимира Ульянова, який оголосив «мертвим» Другий інтернаціонал після початку Першої світової війни 1914 року. 1943 року Сталін розпустив Комінтерн на вимогу союзників СРСР — США та Великобританії.

45

Л

вул. Кржижанівського

          Кржижанівський Гліб Максиміліанович — діяч революційного руху в Росії, радянський державний і партійний діяч; російський вчений-енергетик, академік і віце-президент АН СРСР, літератор; радянський економіст і економіко-географ, Герой Соціалістичної Праці; найбільш близький друг в. І. Леніна. Член ЦВК СРСР 1-7-го скликань, депутат Верховної Ради СРСР 1-го скликання, член ЦК ВКП(б) (1903-1905, 1924-1939).

          Кржижанівський Сигізмунд Доминикович — радянський письменник і драматург, філософ, історик і теоретик театру.

Жданова

46

Л

парк ім. Кірова

Кіров Сергій Миронович справжнє прізвище – Костриков) – радянський політичний діяч, член РСДРП з 1904 р. У 1919 р. очолює тимчасовий революційний комітет Астрахані, організовує придушення виступів робітників та розстріли церковних діячів. З 1920 р. стає членом Кавказького бюро ЦК РКП(б), з наступного року очолює Компартію Азербайджану (до 1926 р.). Сприяє становленню та закріпленню влади більшовиків на Закавказзі. Протягом 1927-1934 рр. працює в Ленінградській партійній організації. Входив до складу позасудової «трійки», що виносила розстрільні вироки. Його вбивство в 1934 р. стало приводом для розгортання в СРСР масових репресій.

47

К

вул. Крупської

            Крупська (Ульянова) Надія Костянтинівна (1869-1939) – професіональна революціонерка, радянський державний і партійний діяч, теоретик марксистської педагогіки, почесний член АН СРСР (1931), діяч міжнародного жіночого руху. Дружина і найближчий помічник В. І. Леніна. За деякими відомостями Н. Крупська (Ульянова) не підтримувала репресії Йосипа Джугашвілі (Сталіна), клопотала за репресованих СРСР, співпрацювала з анти-сталінською опозицією, передавала кореспонденцію свого чоловіка В. Ульянова (Леніна) для Лева Троцького, виступала за християнській похорон В. Ульянова проти муміфікації для мавзолею Леніна, і була отруєна за наказом Сталіна (Джугашвілі). Після смерті в 1939 році всупереч християнському звичаю поховання в Російській Православній Церкві влада застосувала кремацію; прах поміщений в урні в Кремлівську стіну на Червоній площі в Москві.

48

К

вул. Комсомольська

              Комсомол - (скорочення від Комуністичний союз молоді), повне найменування — Всесоюзний ленінський комуністичний союз. Комсомол був створений партією більшовиків для здійснення широкомасштабних дій. До двохсот тисяч комсомольців брали участь у боротьбі проти інтервентів і білогвардійців. Комсомол відігравав велику роль у виконанні поставлених партією завдань по відновленню народного господарства, індустріалізації і колективізації, за проведення культурної революції.

Дачна

49

К

вул. Красіна

            Красін Леонід Борисович (1870-1926) – радянський державний і партійний діяч.  Брав участь у підпільному русі з 1890 р. Очолював терористичну «Бойову технічну групу при ЦК РСДРП», відповідав за постачання її зброєю та пошук грошей для партії. За окремими даними, мав відношення до вбивства російського підприємця Сави Морозова в 1905 р. Протягом 1912-1917 рр. не вів політичної діяльності. Після Жовтневої революції працював в радянському уряді в наркоматах торгівлі та промисловості, шляхів сполучення, зовнішньої торгівлі. Одночасно займався дипломатичною роботою. Помер у 1926 р.

50

Ж

вул. Кірова

Кіров Сергій Миронович справжнє прізвище – Костриков) – радянський політичний діяч, причетний до боротьби проти незалежності України, організації голодоморів та політичних репресій, член РСДРП з 1904 р. У 1919 р. очолює тимчасовий революційний комітет Астрахані, організовує придушення виступів робітників та розстріли церковних діячів. З 1920 р. стає членом Кавказького бюро ЦК РКП(б), з наступного року очолює Компартію Азербайджану (до 1926 р.). Сприяє становленню та закріпленню влади більшовиків на Закавказзі. Протягом 1927-1934 рр. працює в Ленінградській партійній організації. Входив до складу позасудової «трійки», що виносила розстрільні вироки. Його вбивство в 1934 р. стало приводом для розгортання в СРСР масових репресій.

1- Московська

51

Ж,Ш

вул. Куйбишева

           Куйбишев Валеріан Володимирович (25.05.1888— 25.01.1935) — російський революціонер, а потім радянський партійний і політичний діяч,  причетний до боротьби проти незалежності України, організації голодоморів та політичних репресій. Член ЦВК СРСР 1-6 скликань, кандидат у члени ЦК ВКП (б) (1921–1922), член ЦК ВКП (б) (1922–1923, 1927–1935), член Політбюро ЦК ВКП (б) (1930–1935), член Оргбюро ЦК ВКП (б) (1922–1923, 1934–1935), секретар ЦК ВКП (б) (1922–1923), член ЦКК ВКП (б) (1923–1927).  Був одним з найближчих сподвижників і радників з питань економіки Сталіна. У листопаді 1934 домігся від Політбюро ЦК ВКП (б) створення Політкомісії ЦК для «боротьби з байський — куркульським опором» в Узбекистані і сам увійшов до її складу. Політкомісія мала право стверджувати вироки до розстрілу.

Кринична

52

О

вул. Клари Цеткін

           Цеткін Клара (1857-1933) – діячка німецького і міжнародного робітничого руху. Член Комуністичної партії Німеччини (КПН) з часу її заснування (1919), член Президії виконкому Комінтерну. Очолювала Міжнародний жіночій секретаріат Комінтерну.

53

О

вул. Кашена

           Кашен Марсель (1869-1958) – діяч французького і міжнародного комуністичного і робітничого руху; один із засновників Французької комуністичної партії (ФКП, 1920); активний учасник Руху Опору; почесний козак 1-ї Запорізької кавказької дивізії Червоного козацтва України, яку відвідав 1928 р. в м. Проскурові (нині Хмельницький).

54

К

провулок КІМу

           КІМ - комуністична інтернаціональна молодь (міжнародна молодіжна організація створена в 1919 році, як секція Комітерну). Організація Комінтерну перетворилася на радянський інструмент підривної діяльності (шпигунства та диверсій) у країнах Заходу на користь СРСР. Формальним керівним органом комінтерну був світовий конгрес. Окремі учасники формували лише секретаріат та президію Виконавчого комітету комуністичного інтернаціоналу (ВККІ). Реально та безпосередньо роботу Комінтерну координували ОГПУ та Іноземний відділ НКВС (рос. ИНО НКВД), вони ж здійснювали і «ротацію» кадрів — арешти та розстріли іноземних громадян. Враховуючи зрослу самостійність і масовість комуністичних спілок молоді різних країн, ВККІМ за згодою секцій КІМу прийняв рішення про його розпуск. На сучасному етапі комуністичні спілки молоді об'єднані у Всесвітню федерацію демократичної молоді.

55

Ш

вул. Котовського

              Кото́вський Григо́рій Іва́нович (12.06.1881- 6.08.1925) — радянський військовий та політичний діяч, командирчервоноармійських загонів та з'єднань у період громадянської війни (1918–1922). Зробив кар'єру від кримінального злочинця до члена Союзного, Українського й Молдавського Центрального Виконавчого Комітету СРСР. Член Реввійськради СРСР.

56

К

вул. Леженка

          Леженко Данило Дмитрович (1895-1970) – син потомствених ковалів Олександрівська. 1917 – учасник революційних подій, був першим головою виконкому Запорізької обласної Ради (1939). При встановленні Радянської влади у Західній Україні, запорожець Леженко був обраний головою виконкому Дрогобицької обласної Ради. Удостоєний звання „Почесний громадянин Запоріжжя”. У 50-ті роки Данило Дмитрович на керівних посадах у м. Запоріжжі.

Складська

57

Ш

вул. Лазо

         Сергій Георгійович Лазо (23 лютого (7 березня) 1894— травень 1920) —російський дворянин, офіцер військового часу Російської імператорської армії, в період розпаду Російської імперії - радянський воєначальник і державний діяч, який брав активну участь у встановленні радянської влади в Сибіру й на Далекому Сході, учасник Громадянської війни.

58

Ж

вул. Леппіка

Леппік Іоганн Теннович – професійний революціонер, керівник Олександрівського пролетаріату, перший чекіст Олександрівська. Член партії більшовиків. До 1917 р. періодично проживав у Запорізькому регіоні, проводив агітаційну роботу в Олександрівську та Великому Токмаку. Організатор Олександрівської повітової ЧК, заступник голови місцевого ревкому. Брав безпосередню участь у підготовці та реалізації політичних репресій на Запоріжжі. Протягом 1930-х рр. керував заводом «Комунар». Помер у 1936 р.

Дніпровська

59

Л

вул. Литвинова

          Литвинов Максим Максимович (Меєр Генох Мойсейович Валлах) (1876-1951). Радянський дипломат і народний комісар зовнішніх справ. Один із активних агентів соціал-демократичної газети "Іскра", займався таємницею переправленням більшовицької пропаганди і зброї в Росію. У 1915 році він був посланий Центральним Комітетом на Лондонську конференцію антантовських соціал-патріотів, а якій оголосив декларацію більшовиків. Після революції працював на різних дипломатичних посадах, з 1918-член колегії Наркомату внутрішніх справ. У 1921 р. -- повпред в Естонії. З 1921 р. -- заступник, у 1930-1939 рр. -- нарком закордонних справ СРСР(був заміщений Молотовим незадовго до Пакту між Сталіним і Гітлером). В 1941-1943 рр. -- заступник наркома іноземних справ, одночасно посол СРСР у США. В 1934-1941 роках-член ЦК ВКП(б). Член ВЦВК, ЦВК СРСР.

60

К

вул. Луначарського

           Луначарський Анатолій Васильович (1875-1933) – радянський державний діяч, письменник, літературний критик, мистецтвознавець, академік АН СРСР (1930).

61

Л

вул. Леонова

           Леонід Максимович Леонов— російський радянський письменник, який відігравав помітну роль у літературному процесі протягом більш ніж 60 років. У радянський час його вважали майстром соціалістичного реалізму; у новітній час звертають увагу на гострий інтерес до проблематики християнської моральності, на продовження традицій. У 1920 році служив у Червоній Армії. Брав участь у боях на Південному фронті, працював кореспондентом у військових газетах. Був секретарем редакції газети Московського військового округу «Червоний воїн», кореспондентом бюро 51-ї дивізії, газети 6-ї армії. В армійській пресі публікував свої статті під псевдонімом Лапоть і Максим Лаптєв. Член СП СРСР і Президії правління СП СРСР з моменту його утворення (1934). Обирався членом правління СП СРСР і СП РРФСР всіх скликань, секретар СП СРСР (з 1958), членом Вищої творчого ради СП Росії (з 1994). Був депутатом ВР СРСР 2-8 скликань, нар. депутатом СРСР від СП СРСР (1989-91). Герой Соц. Праці (1967).

           Леонов Валентин Іванович (1905-1942) – з березня 1941 р. начальник УНКВС Запорізької області, очолював Перше управління Народного комісаріату внутрішніх справ Української РСР з листопада 1941року по березень1942року.

62

К

вул. Ленінградська

63

К

вул. Мануїльського

Мануїльський Дмитро Захарович – український радянський політичний діяч. Член РСДРП з 1903 р. Проводив активну підпільну роботу протягом 1906-1917 рр. У 1918 р. направлений до України для організації структур партії більшовиків. Під час війни РРФСР з УНР очолював Всеукраїнський ревком та наркомат землеробства. Протягом 1924-1943 рр. працював у апараті Комуністичного інтернаціоналу, де виступав провідником та виконавцем позиції Сталіна, зокрема масових репресій працівників організації в 1930-і рр. 1944-1953 рр. – заступник голови Ради народних комісарів (міністрів) та нарком (міністр) закордонних справ УРСР. Очолював делегацію радянської України під час оформлення ООН на міжнародній конференції у Сан-Франциско 1945 р. Брав участь у кампанії цькування представників української інтелігенції повоєнних років. Помер у 1959 р.

64

Л

вул. Мате Залки

             Ма́те За́лка (угор. Zalka Máté; справжнє ім'я Бела Франкль в СРСР Матвій Михайлович Залка) 23 квітня 1896, Матольч, Австро-Угорщина— 11 червня 1937, Уеска, Іспанія) — угорський письменник та революціонер, активний учасник громадянських воєн у Росії 1918–1921та Іспанії 1936–1939років. Кавалер ордену Червоного Прапора та республіканського ордену Звільнення Іспанії (посмертно).

Котовського

65

Л

вул. Медвєдєва

Медвєдєв Дмитро Миколайович – уродженець Орловської губернії, активний учасник Жовтневої революції. Член Російської комуністичної партії з 1920 р. З того ж року переходить на службу до Всеросійської Надзвичайної комісії (рос. ВЧК), керує роботою її відділів на Донбасі та Одесі. Активний учасник «червоного терору», у ході якого було знищено тисячі мешканців Півдня України, більшість з яких були мирними жителями. За «успіхи» в чекістській роботі неодноразово нагороджений. Наприкінці 1920-х – 1930-х роках працював у органах ОДПУ-НКВС в Центральній Україні, Києві, Харкові. !937 р. звільнений з органів за «приховання зв’язку з ворогом народу», але вже наступного року відновлений та направлений на роботу до Головного управління таборів СРСР (рос. ГУЛАГ). Цей період характеризувався найбільшим розмахом репресій щодо радянських громадян та вважається одним з найтяжчих злочинів сталінського режиму. Після 1941 р. взяв участь у формуванні  загонів особливого призначення («осназ») зі співробітників НКВС. Вів диверсійну діяльність у Центральній та Західній Україні протягом 1942-1944 років проти німецьких військ та адміністрації. Приймав участь у придушенні національного Руху опору в Україні та Прибалтиці. Помер у 1954 р.

пров. Лікарняний

66

Л

вул. Менжинського

Менжинський В’ячеслав Рудольфович – радянський чекіст. У 1902 р. увійшов до складу РСДРП, підтримавши політичну платформу більшовиків. Виконував підпільну роботу протягом дореволюційних років. Наприкінці 1917 р. увійшов до керівництва новоствореної ВЧК. Безпосередній організатор «червоного терору» під час громадянської війни на теренах колишньої Російської імперії. Після смерті Ф. Дзержинського в 1926 р. очолив ВЧК, перейменовану на Об’єднане державне політичне управління (ОДПУ). Під його керівництвом було здійснено масштабні репресії проти селянства (розкуркулення), робітників та технічної інтелігенції («шахтинська справа», справа «Промпартії»), культурних діячів в СРСР. Організатор системи виправно-трудових таборів, зокрема «Бєлбалтлагу» (для будівництва Біломорканалу) та «Дмитровлагу» (для спорудження каналу Москва-Волга). Під час їх будівництва через неналежні умови утримування та фізичне виснаження загинуло понад 30 тисяч ув’язнених. Помер у 1934 р.

Кірова

67

Л

вул. Миколи Руднєва

               Микола Олександрович Руднєв  — російський революціонер, видатний учасник Громадянської війни в Росії. Член РСДРП(б) з березня 1917 року. Оочолював бюро секції військової організації РСДРП Тульського гарнізону. З червня — член Тульського міськкому РСДРП(б). 26 жовтня 1917 року командував полком при спільному із загонами Червоної гвардії нападі на найважливіші об'єкти Харкова та роззброєнні українських військ Центральної ради. З лютого 1918 року — заступник наркома по військових справах Донецько-Криворізької республіки. З квітня — начальник штабу 5-ї Української армії, що відходила з боями від Луганська до Царицина. З липня 1918 року — начальник штабу Царицинського фронту.

Пролетарська

68

К

вул. Малиновського

             Малиновський Родіон Якович (1898-1967) – радянський військовий діяч, Маршал Радянського Союзу (1944), двічі Герой Радянського Союзу (1945, 1958), Народний герой Югославії (1964). Уродженець м. Одеса. Учасник 1-ої світової і громадянської воєн. Під час Великої Вітчизняної війни – командувач корпусу армії, 2 і 3 Українських фронтів. З 1957 – міністр оборони СРСР.

69

Ш

вул. Мікояна

Мікоян Анастас Іванович – член партії більшовиків з 1915 р. Проводив активну підпільну роботу на Закавказзі протягом 1917-1926 рр. Входив до близького оточення Сталіна. Керував роботою наркоматів постачання та зовнішньої торгівлі, харчової промисловості. Під час Другої світової війни займався питанням постачання Червоної армії, входив до складу Державного комітету оборони. Займав мовчазну позицію під час масових репресій доби сталінізму, депортації кавказьких народів. У 1956 р. не підтримав рішення про придушення антирадянського повстання в Угорщині. Під час заворушень 1962 р. у м. Новочеркаськ Ростовської області брав участь у роботі групи членів Президії ЦК КПРС, що намагалася придушити виступ. У результаті застосування зброї урядовими військами загинуло понад 20 та було поранено понад 80 осіб. Зіграв активну роль у вирішенні Карибської кризи як посередник між М. Хрущовим, Дж. Кеннеді та Ф. Кастро. Помер у 1978 р.

70

Ш

вул. Морозова

               Павло Трохимович Морозов (14 листопада 1918 — †3 вересня 1932), відоміший як Павлик Морозов — хлопчик, який в радянській пропаганді символізував чесність і принциповість молодого борця з «куркулями». Вбитий власними дідом та дядьком за виступ на суді.

Марії Демченко

71

Ж

вул. Муравйова

            Михайло Микитович Муравйов (9 вересня 1795 — † 28 квітня1843) – один з головних ідеологів революційного руху декабристів у Росії, декабрист, капітан Гвардейського генерального штабу. Керівник Північного товариства, автор одного з програмних документів декабристів — Конституції. Старший брат декабриста Муравйова Олександра Михайловича. Учасник закордонних походів 1813 — 1814 років, військових дій періоду «Ста днів».

72

Л

вул. Ногіна

             Віктор Павлович Ногін— російський професійний революціонер, радянський партійно - в 1917 році перший народний комісар у справах торгівлі і промисловості. Під час Жовтневої революції керував московським ВРК. Під його керівництвом більшовики перемогли в Москві. Нарком у справах торгівлі і промисловості в першому Раді Народних Комісарів. Кандидат в члени ЦК РКП(б) (1920-1921). Член Центральної ревізійної комісії РКП(б) (1921-1924). Голова Центральної ревізійної комісії РКП(б) (1921-1924).

Енгельса

73

Ш

вул. Наріманова

           Наріман Кербалай Наджаф огли Наріманов - азербайджанський письменник, революціонер і найбільший громадський і політичний діяч, Нарком закордонних справ Азербайджанської РСР. Бореться за утвердження Радянської влади у Закавказзі. У 1920 році він стає головою азербайджанського ревкому, а потім і головою Раднаркому Азербайджанської республіки. У 1922 році обраний головою Союзної Ради Закавказької Федерації. 30 грудня 1922 р. перша сесія ЦВК СРСР обрала Наріманова одним з чотирьох голів ЦВК СРСР. У квітні 1923 р. Наріманов був обраний кандидатом у члени ЦК РКП(б). Наріманов був одним із перших діячів молодий тюркської літератури.

74

З

вул. Орджонікідзе

           Григорій Костянтинович Орджонікідзе ( партійне прізвисько Серго) — відомий грузинський більшовик і видатний радянський державний і партійний діяч, революціонер. Член РСДРП з 1903 року. Більшовик. У 1912 році обраний членом Російського бюро ЦК більшовиків. Активний учасник Жовтневої революції 1917 року. У роки Громадянської війни - на керівній роботі в армії, один з організаторів розгрому Денікіна. Вважається одним із засновників депортаційної політики радянської держави. брав участь у поваленні урядів в Азербайджані, Вірменії та Грузії і створенні ЗРФСР. У 1912-1917, 1921-1927 і з 1934 року член ЦК партії. У 1926-1930 роках Орджонікідзе - голова ЦКК ВКП (б), нарком РСІ і заст. голови РНК СРСР. З 1930 року - голова ВРНГ, а потім нарком важкої промисловості. З 1930 по 1937 роки - член Політбюро ЦК ВКП (б) (кандидат в 1926 році) . Член ЦВК СРСР 1-7 скликань.

75

вул. Островського

           Островський Микола Олексійович (1904-1936) – російський радянський письменник, уродженець Рівненської області, учасник громадянської війни. Сліпий, прикутий до ліжка, створив роман „Як гартувалася сталь” (1932-1934).

76

З

вул. Олеко Дундича

          Олеко Дундич (австрійське ім'я Тома, відомий під псевдонімами Іван і Олеко; в литературеОлеко; 13.04.1896 або 12.08.1897— революціонер, учасник Першої світової війни та громадянської війни в Росії, за однією версією сербської, за іншою версією —хорватського походження. Після Лютневої революції став на бік більшовиків, вступив в РСДРП(б). В АрміїЇ служив у кавалерії, з 1919 року в Особливій Донській кавдивізії С. М. Будьонного, потім в 1 кінному корпусі і Першої кінної армії. Був помічником командира полку, командир кавалерійського дивізіону при штабі Першої кінної. З червня 1920 року помкомандира 36 полку 6 кавдивізії.

77

Ш

вул. Петровського

          Петровський Григорій Іванович (23.01.1878 – 9.01.1958) - російський революціонер, радянський партійний і державний діяч. Кандидат у члени ЦК РКП (б) в 1918-1919, 1920-1921 рр. Член ЦК РКП (б) - ВКП (б) в 1921-1939 рр. У 1926-1939 рр. кандидат у члени Політбюро ЦК. Петровський був другим радянським наркомом внутрішніх справ РРФСР (17 (30) листопада 1917 - 30.03.1919). У 1918 брав участь у переговорах з німцями з приводу Брестського миру. Підписав директиву про Червоний терор. Голова Всеукраїнського ЦВК з 28.11.1918 по 03.1938 (з перервами). Голова Всеукраїнського революційного комітету (11.12.1919 - 19.02.1920). З боку УРСР підписав Договір про утворення СРСР і був одним зі співголів ЦВК СРСР, а також був головою Всеукраїнського ЦК «незаможних селян» в 1920-1923 роках, займав важливі пости в Комінтерні.

Широкий проїзд

78

К

вул. Плєханова

           Плеханов Георгій Валентинович (1856-1918) – діяч російського і міжнародного робітничого і соціалістичного руху, перший теоретик і пропагандист марксизму в Росії.

79

Л

вул. Подвойського

           Подвойський Микола Ілліч— революціонер, більшовик, радянський партійний і державний діяч. Один з організаторів Жовтневої революції, член Військово-революційного комітету, його бюро і оперативної трійки по керівництву Жовтневим збройним повстанням, а в дні повстання — заступник голови ВРК і один з керівників штурму Зимового палацу. У період ліквідації заколоту Керенського—Краснова командував Петроградським військовим округом. У листопаді 1917 — березні 1918 року нарком військових справ РСФРР березні 1918 року був членом Комітету революційної оборони Петрограда. З березня 1918 року — член Вищої військової ради, а потім голова Вищої військової інспекції; член Реввійськради Республіки (вересень 1918 — липень 1919), одночасно наркомвоєнмор України (січень — вересень 1919). У жовтні 1919— травні 1921 року — член Реввійськради 7-ї армії Західного фронту, в січні — березні 1920 року — 10-ї армії Кавказького фронту.

Космічна

80

Ж

майдан Радянський

         Названий в епоху існування УРСР, а саме: рішенням виконкому Запорізької міської Ради депутатів трудящих від 4 березня 1976 №105 (протокол №5) // ДАЗО, ф. Р-75, оп.9, спр.146, арк.22 «Про найменування вулиць у Хортицькому житловому масиві Ленінського району: [Вулицю, що проходить уздовж кварталу №6 перпендикулярно просп. Ювілейний, найменувати просп. Радянський].

-

81

Х

проспект Радянський

82

Ж

вул. Радянська

Пилипівська

83

Ш

вул. Рози Люксембург

        Ро́за Люксембу́рг ( 5.03.1871 — 15.01.1919) — німецька діячка робітничого руху, одна із засновниць компартії Німеччини. У 1893 року Роза разом з лівими політичними діячами брала участь в заснуванні соціал-демократичної партії Королівства Польського і Литви (СДКПіЛ) і очолила її друкований орган «Робітнича справа». Перебуваючи влітку 1906 року у Фінляндії, написала брошуру «Масовий страйк, партія і профспілки» (1906), в якій узагальнювався досвід російської революції. На Штутгартскому конгресі 2-го Інтернаціоналу (1907) Люксембург спільно з В. І. Леніним внесла поправки в резолюцію Августа Бебеля з питання про ставлення до імперіалістичної війні і мілітаризму.

Мічуріна

84

Л,О

вул. Сорок років Радянської України

          Про перейменування вулиці Раднаркомівської на вулицю 40-річчя Радянської України: Рішення виконкому Запоріз. міськради деп. трудящих від 20 груд. 1957 р. №589 (протокол №34) // ДАЗО, ф. Р-75, оп.5, спр.747, арк.14.  1419. Беляева Л. Родная улица моя: [Ул. 40-летия Советской Украины] // Ул. Заречная. – 2002. – 26 дек. (№52). – С.6.

Калініна, Раднаркомівська

85

Ж

вул. Свердлова

         Свердлов Яків Михайлович – член РСДРП з 1901 р. Професійний революціонер, вів агітаційну роботу протягом 1903-1906 рр. на Уралі. Неодноразово заарештовувався та відправлявся на заслання. Після Жовтневої революції очолив Всеросійський центральний виконавчий комітет – формально вищий орган влади радянської Росії. Брав активну участь у проголошенні «червоного терору», зокрема розстрілі царської родини, розкозаченні, розстрілі демонстрації на підтримку Установчих зборів 5 січня 1918 р. Помер у 1919 р.

Покровська

86

З

вул. Соціалістична

        Соціалі́зм — поняття, що має багато значень. Під цим терміном у першу чергу розуміють:

- соціально-економічні ідеї, «вчення» та ідеології, основним гаслом яких є соціальна справедливість;

- політичні рухи, різноманітні утворення та партії, що в Новітній час відносять до «лівого» політичного спектру;

- в переносному значенні в політичній лексиці — політика економічного перерозподілу національного продукту країни, спрямована на соціальний захист найслабших верств населення; підтримка бідних за рахунок багатих.

87

Л

вул. Третьої п’ятирічки

        Третя п'ятирічка — третій п'ятирічний план розвитку народного господарства СРСР (1938-1942) проходив в умовах, коли починалась Велика Вітчизняна війна. Асигнування на оборону довелося різко збільшити: у 1939 році вони становили четверту частину державного бюджету, у 1940 — вже до однієї третини, а в 1941 році — 43,4 відсотка.

88

Ш

вул. Тельмана

        Тельман Ернст ( 16.04. 1886 – 18.08. 1944) - лідер німецьких комуністів, один з головних політичних опонентів Гітлера. З 1912 року очолював профспілку транспортних робітників Гамбурга. У Першу світову війну служив в артилерії. В кінці 1917 року вступив в Незалежну соціал-демократичну партію. У 1919році став главою гамбурзької міської організації партії. У 1920 році приєднав організацію до комуністичної партії Німеччини (КПН). З 1922 року член ЦК компартії Німеччини. Під його керівництвом було підняте Гамбурзьке повстання в1923 році. З 1924 року голова ЦК компартії Німеччини. У 1925 році обраний депутатом рейхстагу. Керував бойовим крилом КПН - організацією Рот Фронт.

89

Ш

вул. Тухачевського

         Тухачевський Михайло Миколайович – військовий діяч СРСР. Вступив до Червоної армії в 1918 р. Зіграв значну роль у розгромі білогвардійських військ у Сибіру та на Кавказі. Командував Західним фронтом під час радянсько-польської війни 1920 р., організувавши швидкий наступ на Варшаву, але був розбитий. Керував придушенням Тамбовського повстання, особисто підписавши наказ про застосування проти селян хімічної зброї. Один з перших маршалів Радянського Союзу. У 1937 р. звинувачений у підготовці військової змови та розстріляний.

90

К

вул. Урицького

              Урицький Мойсей Соломонович (1873-1918) – професійний революціонер з 90-х років ХІХ ст. Урицький Мойсей Соломонович – виходець з Черкащини, російський більшовик єврейського походження. Член РСДРП з 1898 р. Неодноразово заарештовувався. Один з безпосередніх організаторів Жовтневого збройного повстання. Після 1917 р. комісар закордонних справ. Відповідав за розпуск Всеросійських установчих зборів. У 1918 р. очолив Петроградську ЧК. Мав відношення до здійснення репресій проти політичних противників більшовиків. У серпні 1918 р. був убитий, що послужило приводом для офіційного проголошення «червоного терору».

91

Л

вул. Фадєєва

             Олександр Олександрович Фадєєв— російський радянський письменник і громадський діяч. Лауреат Сталінської премії першого ступеня (1946). Член РКП(б) з 1918 року; з 1939 року — член ЦК ВКП(б). Обіймав посади: комісар 13-го Амурського полку і комісар 8-й Амурської стрілецької бригади. У 1921-1922 роках навчався в Московській гірничій академії. У 1921 році в якості делегати Х з'їзду РКП(б) брав участь у придушенні Кронштадтського повстання, при цьому отримав друге поранення. Віце-президент Всесвітньої Ради Миру (1950). Член ЦК КПРС (1939-1956); на XX з'їзді КПРС (1956) обраний кандидатом у члени ЦК КПРС. Депутат ВР СРСР 2-4-го скликань (з 1946 року) і ЗС РРФСР 3-го скликання.

Первомайська

92

Ж

вул. Фрунзе

            Фрунзе Михайло Васильович – радянський військовий діяч, причетний до боротьби проти незалежності України, організації голодоморів та політичних репресій. Член РСДРП з 1904 р. Проводив активну підпільну діяльність, зокрема організації збройних повстань проти царської влади. Протягом 1919-1920 рр. командував Східним, Туркестанським та Кримським фронтами. Приймав активну участь у захопленні території України більшовиками. Зокрема, з 1920 р. працював на посаді уповноваженого революційної військової ради України, командував збройними силами України та Криму, входив до складу політбюро ЦК КП(б)У. Керував розгромом повстанських загонів Н. Махна та Ю. Тютюнника. З 1924 р. – начальник штабу Червоної армії. Помер при загадкових обставинах у 1925 р.

Хмельницького

93

Ш

вул. Фурманова

          Фурманов, Дмитро Андрійович (1891-1926) — радянський письменник, революціонер, військовий і політичний діяч, автор роману «Чапаєв».

         Фурманов Олександр Мефодійович (1915-1982) – радянський військовослужбовець, учасник Великої Вітчизняної війни, Герой Радянського Союзу, старший лейтенант інженерних військ.

94

Ш

вул. Цюрупи

        Цюрупа Олександр Дмитрович (19.09.1870 — 8.05.1928) — радянський державний та партійний діяч. Член ЦВК СРСР 1—4 скликань, член ЦК ВКП(б) (1923—1928). Ініціатор введеня в державі продовольчої диктатури (введена декретом ВЦВК від 13 травня 1918), один  з організаторів продзагонів. Один з організаторів Голодомору в Україні.

95

К

вул. Чапаєва

        Чапаєв Василь Іванович (1887-1919) – герой громадянської війни,  (сам підписувався як "Комдив Чепа", Чепаєв;— радянський військовий діяч, командир 25-ї стрілецької дивізії (згодом — 25-а стрілецька гвардійська Чапаєвська ордена Леніна Червонопрапорна дивізія) Червоної Армії, учасник Першої світової та громадянської воєн. Кавалер трьох Георгіївських хрестів та однієї медалі. Кавалер ордена Червоного Прапора (1919). Загинув у бою.

Кушугумівська

96

Ш

вул. Червонопрапорна

         Червоний прапор - символ революційної боротьби, лівого руху, соціалізму і комунізму.

97

Л

вул. Червоний Прапор

98

Л

вул. Червоної кінноти

         Добре зарекомендувала себе у Громадянській війні, кіннота виявилася незамінна і у Велику Вітчизняну. Практично всю війну кавалерія забезпечувала необхідну маневреність частинам Червоної армії.

99

Ж

вул. Чекістів

          Чекіст - працівник Надзвичайної комісії для боротьби з контрреволюцією, саботажем і спекуляцією, яка існувала в перші роки Радянської влади. Чекісти методично, крок за кроком завдавали ударів підпіллю українських націоналістів, відзначалася актами масового червоного терору проти нелояльних верств населення на захоплених територіях.

Троїцька

100

Ж

сквер Чекістів

101

О

вул. Чубаря

            Чубар Влас Якович (1891-1939) - радянський політичний і громадський діяч; уродженець Запорізької області (Пологівський р-н); голова Ради Народних Комісарів УРСР (1923-1934), учасник проекту спорудження запорізького індустріального комплексу; один з виконавців сталінської політики в Україні, нарком фінансів СРСР (1937), незабаром заарештований і розстріляний.

Колгоспна

102

Ж

вул. Червоногвардійська

         Червона гвардія— добровільні напіввійськові та військові формування більшовиків, що виникли під час Лютневої революції 1917. В Україні Червона гвардія створювалась з березня 1917 комітетами РСДРП(б) як частина всеросійської Червоної гвардії. До Червоної гвардії вступали більшовик, анархісти, есери-максималісти та співчуваючі їм безпартійні робітники і службовці. Всі інші соціалістичні партії (у тому числі українські), керовані ними Ради робітничих і солдатських депутатів, профспілки виступали проти організації Червоної гвардії, тому до липня 1917 була нечисленною.

Ливарна

103

О

вул. Шаумяна

          Шаумян Степан Георгійович (1878-1918) – діяч Комуністичної партії, один з керівників революційного руху на Закавказзі, журналіст, літературний критик. один з організаторів Союзу вірменських соціал-демократів Один з керівників Кавказького союзного комітету РСДРП . Делегат 4-го (1906) і 5-го (1907) з'їздів РСДРП, потім один з творців Бакинської більшовицької організації. Засновник і редактор багатьох більшовицьких газет і журналів. У 1911 член Російської організації комісії із скликання 6-ої (Празькою) Всеросійської конференції РСДРП (1912). З 1914 очолив Бакинську організацію більшовиків. У 1915 член Кавказького бюро РСДРП. Після Лютневої революції 1917 голова Бакинської ради.  Розстріляний в числі 26 бакинських комісарів англійськими інтервентами і есерами.

104

З

вул. Шкірятова

          Матвій Федорович Шкірятов — радянський державний і партійний діяч, член Президії ЦК КПРС (1952-1953), голова Комітету партійного контролю при ЦК КПРС (1952-1954), один з організаторів сталінських репресій.

105

Ш

вул. Щорса

          Щорс Микола Олександрович (25.05.1895 – 30.08.1919) – український військовий діяч, уродженець Чернігівської губернії. З серпня 1918 р. – уповноважений Всеукраїнського центрального військово-революційного комітету, організатор пробільшовицьких партизанських загонів та регулярних частин. Командир Богунського полку, що на початку лютого 1919 р. витіснив війська УНР з Києва. Активно боровся проти українського визвольного руху. Загинув 1919 р. при нез’ясованих обставинах (за однією з версій убитий своїми однополчанами).

106

Л

вул. Щаденка

          Щаденко Юхим Опанасович – радянський військовий діяч. З 1904 р. став членом РСДРП. Член Донського військово-революційного комітету. Один із засновників Першої кінної армії, що вела бої проти армії УНР та повстанського руху на чолі з Н. Махно. Невдовзі переведений до Другої кінної армії, що безпосередньо займалася придушенням махновського руху на Півдні України. Входив до керівного складу Червоної армії. Під час Другої світової війни працював на посадах заступника наркома оборони СРСР, був членом військових рад Південного (з 1943 р. Четвертого Українського) фронту. Помер у 1951 р.

107

Ш

вул. VIII з'їзду Рад

           Надзвичайний VIII Всесоюзний з'їзд Рад СРСР проходив у Москві з 25 листопада по 5 грудня 1936 року, в останній день своєї роботи затвердив нову конституцію СРСР, відповідно до якої вищим органом державної влади УРСР є Верховна Рада СРСР (замість З'їзду Рад СРСР, колишнього вищим органом за конституцією 1924 року). Таким чином, це був останній з'їзд Рад.

108

З

провулок Якіра

            Якір Йона Еммануїлович – радянський військовий діяч. Член партії більшовиків з 1917 р. Входив до складу Бесарабського губернського революційного комітету, організував озброєну групу червоногвардійців. З 1918 р. очолював 45-у стрілецьку дивізію, згодом – Південну, Фастівську, Золочівську та Львівську групи радянських військ. Приймав участь у війні проти армії УНР та повстанських загонів Н. Махна. 1921-1924 рр. – командувач військами Кримського та Київського військових округів. З 1925 р. очолював Український військовий округ. 1937 р. заарештований та розстріляний.

109

Л

площа 60-річчя утворення СРСР

110

Л

площа ім. 60річчя СРСР

111

Л

вул. 40 років Жовтня

      Вулиця сорок років Жовтня або Вулиця сорокаріччя Жовтня — назви вулиць у різних населених пунктах держав колишнього СРСР.

Петровського

112

О

сквер 50 років СРСР

113

О

дамба ім. Ленінського комсомолу

114

Ж

Жовтневий район

115

О

Орджонікідзевський район

116

Л

Ленінський район