Під час експедиції до села Іванівка Ставищенського району Київської області вдалося поспілкуватися зі старожилами села та віднайти могилу одного з членів боївки ОУН Григорія Ткача.

На фото: хрест на місці зруйнованої більшовиками церкви і поховання священика Данила Демуцького, село Іванівка.

Минулої середи, 28 вересня, співробітники відділу обліку і збереження місць пам’яті Інституту Павло Подобєд і Владислав Куценко здійснили краєзнавчу експедицію до села Іванівка Ставищенського району Київської області, щоб віднайти могилу підпільника ОУН Андрія Івашка.

Про появу нових фактів про діяльність українського збройного підпілля на Київщині під час Другої світової війни повідомив заступник директора Галузевого державного архіву СБУ Володимир Бірчак. В управлінні СБУ у Київській області збереглися оперативні справи про розробку і знищення співробітниками НКВД боївок, груп і сотень УПА, які діяли на Київщині. В одній із таких справ на «банду» «Бориса» фігурує Івашко Андрій – «Степовий».

Андрій Івашко народився у селі Іванівка (тоді – Янишівка) Ставищенського району. Був засуджений за "причетність" до так званої "Спілки визволення України" (йдеться про відому сфальсифіковану НКВД наприкінці 1920-х років справу, за якою засудили частину української інтелігенції). Повернувся із заслання й під час нацистської окупації пішов у підпілля ОУН. Був окружним провідником Білоцерківської округи ОУН. 17 квітня 1943-го, прямуючи на зустріч із учасниками українського підпілля на Білоцерківщині, загинув від німецької кулі під час переправи через Рось. Похований у селі Іванівка.

28 вересня Павло Подобєд та Владислав Куценко приїхали до Іванівки, щоб з’ясувати обставини загибелі Андрія Івашка та віднайти місце його поховання. У сільській раді розповіли про всіх мешканців села, які можуть бути родичами Івашка, надали контакти старожилів, а також порадили звернутися до голови Київського товариства політв'язнів і репресованих Григорія Куценка.

Біографічна довідка. Григорій Петрович Куценко , 1949 р.н., уродженець Янишівки. Українець. Освіта середньо-спеціальна (воєнно-політичне училище). Член КПРС. Працював монтажником судового обладнання. Старший лейтенант РСЧА, командир роти В/Ч 73723. Мешкав у м. Загорськ Московської обл. Заарештований 06.08.1984 р. Засуджений ВТ Московського ВО 15 лютого 1985 р., звинув.: ст.70 ч.1 КК РСФСР. Вирок: 4 роки Пермських таборів. Відбув половину терміну. Звільнений 12.01.1988 р. Реабілітований 05.03.1992 р., Головною військовою прокуратурою РФ.

Григорій Куценко повідомив, що вперше довідався про боївку Івашка на початку 1990-х років. Він намагався розпитати старожилів про склад боївки. За переказами літніх жителів Іванівки, підрозділ Івашка нараховував 8 осіб, а сам Івашко загинув під час переправи через Рось. Водночас йому не вдалося з’ясувати, де поховали загиблого. Проте Григорій Куценко дізнався (від старожилів, що померли у 1990-х роках) імена двох членів боївки: Степан Заяць і Григорій Ткач. 

Григорій Ткач в однострої Червоної армії

Син останнього – Борис, досі мешкає в Іванівці та займається фермерством. Саме до нього й вирушили співробітники УІНП. Пан Борис розповів, що його батько Григорій Степанович Ткач (1920 р.н.) незадовго до смерті зізнався, що був підпільником ОУН і входив до складу боївки Андрія Івашка.

Наприкінці грудня 1943-го Григорія мобілізували до Червоної армії, як і багатьох українців, які залишалися під німецькою окупацією. Без вишколу та зброї його разом із іншими нещасними кинули в бій. У тилу цих новобранців перебувала танкова армія, яка пішла в наступ лише після кривавої масакри над мобілізованими українцями.

У лавах Червоної армії Григорій Ткач пройшов решту війни, що закінчилася для нього в Чехословаччині 1945-го.

Ліворуч могила члена боївки ОУН Григорія Ткача, праворуч його батька Степана на Хортицькому кладовищі в Іванівці.

Також пан Борис розповів про свого діда – Степана Ткача, який служив матросом на одному з кораблів Чорноморського російського імператорського флоту і брав участь у легендарному повстанні броненосця «Потьомкін» (його корабель приєднався до повстання). За це був покараний позбавленням волі на 4 роки, яке відбував у тюрмі на території Росії.

Влітку 1918-го Степан Ткач брав участь у виступі проти німецьких військ на території Таращанського повіту: разом із побратимами обстріляв німецьку колону з гармати. У відповідь німці спалили село Янишівка. Селяни до кінця життя слали прокльони на адресу Степана за його військову виправу проти німців та її наслідки.

Григорій Ткач помер 2007-го, так і не розповівши всіх обставин діяльності боївки Івашка.

Пан Борис Ткач порадив завітати до одного зі старожилів села – Миколи Івановича Демченка, 1933 р.н., колишнього викладача української мови та літератури. Пан Микола розповів, що 1943-го року він був свідком розмови свого батька з сусідом. У тій бесіді йшлося про те, що до Янишівки привезли вбитого бандерівця і ховатимуть його на сільському кладовищі. Однак, ані ім’я загиблого, ані інших деталей він не пам’ятав.

Розмова з Миколою Демченком

Микола Іванович запропонував звернутися до іншого старожила – Андрія Федоровича Мельника, який, на жаль, нічого не чув ані про місце поховання Івашка, ані про обставини його загибелі.

Залишалось опитати можливих родичів Андрія Івашка. Співробітники Інституту розшукали Ніну Лукашівну Бомко, 72-літню бабусю, яка мешкає в Іванівці. Пані Ніна підтвердила, що серед її предків дійсно були місцеві Івашки, однак про Андрія вона ніколи не чула. Ніна Лукашівна порадила відвідати пані Надію Фареник, ще одну старожилку Іванівки.

Ніна Лукашівна Бомко й місцевий краєзнавець Юрій Деркач

Надія Григорівна Фареник, 1927 р.н., з 1952 р. мешкає в Іванівці. «Як я приїхала сюди в невістки – то почула від свекрухи та свекра, що чоловіків дядько був з великої родини Івашків, у якій було 7 дітей: Андрій, Гнат, Іван, Григорій, Агафія, Сенька та Марія. Андрій Єлисейович Івашко був убитий, однак за яких обставин і де саме – я не знаю», – розповіла Надія Григорівна. Також пані Надія пригадала, що рідна донька Андрія Івашка мешкає у Ставищі, її ім’я Катерина. На цьому етапі пошуки могили Андрія Івашка переходять до Ставища…

Надія Григорівна Фареник