Протягом 2014-2016 років у Польщі відбулося півтора десятка актів плюндрувань українських місць пам’яті. Жодного слова засудження вандалізму від офіційної Варшави українці не почули протягом всього цього часу. Але тепер говорять про Холодну війну з Україною.

 

 

 

Про гаряче сонце Сан-Ескобара буде наприкінці цього тексту. Спочатку – про могили і "Холодну війну" Польщі з Україною.

 

У Польщі – новий скандал. Згідно з повідомленнями польської преси – через "безпринципних українців".

 

"Україна шантажує Польщу" –  звинувачує сайт польської версії тижневика "Newsweek".

Newsweek: "Україна шантажує Польщу"

 

"Польща та Україна не можуть бути заручниками історичних дискусій" –  цитує віце-міністра культури Селліна портал dzieje.pl.

 

"Інститут має жахливі стосунки із українською стороною, це так насправді "холодна війна" – цитує у заголовку Голову польського Інституту національної пам’яті Ярослава Шарека портал wPolityce.pl.

Отже – війна. Поки холодна.     

Що сталося?

Послідовність подій.  

 

Протягом 2014-2016 років на території Польщі відбулося півтора десятка актів плюндрувань українських місць пам’яті. Прописом: п’ятнадцять актів вандалізму.

 

Можна як завгодно ставитися до тих, хто лежить в могилах у Верхраті, Пикуличах чи в інших місцевостях. Але це – могили, і в християнській традиції існує традиція пошани до місць вічного спочинку.

 

Коли в Україні трапилося кілька подібних випадків (а у деяких з них вандали були явно не в ладах із кирилицею), засудження актів було всезагальним: починаючи від звичайних українців до депутатів місцевих рад і парламенту, голови Українського інституту національної пам’яті,  посла України в Польщі, міністра закордонних справ України.

 

Усі як один протягом першої ж доби засудили вандалізм щодо польських меморіалів в Україні.

 

Жодного слова публічного  засудження вандалізму від офіційної Варшави Українці не почули протягом всього цього часу. Для офіційної Варшави усі ці акти вандалізму щодо українських місць пам’яті – є ок.

 

Ситуація загострилася після 26 квітня 2017 року.

 

У польських Грушовичах поблизу Перемишля активісти однієї з ультраправих організацій розвалили пам’ятний знак на цвинтарі, встановлений більше 20 років тому українською громадою.

 

Фото: portalprzemyski.pl

 

 

Під час акції ультраправих активістів у Грушовичів було сплюндроване зображення державного герба України та християнських символів.

 

Місцева влада надала свою згоду на це дійство.

 

"Демонтаж незаконно встановленого у 1994 році пам’ятника УПА на муніципальному кладовищі у Грушовичах неподалік Перемишля є законним", – повідомили в Міністерстві культури та національної спадщини Польщі.

 

Тобто з позиції польської влади плюндрування українських і християнських символів напередодні болісної дати спільної історії є законною, нормальною справою і не викликає жодних порухів сумління.  

 

Фото українського гербу, який відпилюють болгаркою польські ультраправі, у ті дні не могли не обурити українців.

 

Міністерство закордонних справ України відреагувало на події заявою:

 

"В Україні обурені демонстративними і зухвалими діями щодо українського пам'ятника в селі Грушовичі поблизу Перемишля. Це відверта провокація в переддень вшанування 70-х роковин злочинної акції Вісла — очевидно з метою відвернення уваги від цієї сумнозвісної дати".

 

Український інститут національної пам’яті тоді випустив заяву про неприпустимість таких дій.

 

УІНП публічно звернувся до польської сторони із одним запитанням:

 

Чи слід вважати відсутність реакції на акти вандалізму органів державної влади та правоохоронних органів Республіки Польща офіційною позицією Польської держави?

 

Окрім цього УІНП вимагав від польської сторони розслідування УСІХ випадків вандалізму українських місць пам’яті в Польщі, покарання винних та відновлення пошкоджень.

 

До з’ясування усіх обставин був накладений мораторій на будь-які дії на території України польських державних інституцій в сфері, пов’язаної із коммеморацією:

 

"Інститут ініціює перед Державною міжвідомчою комісією у справах увічнення пам'яті учасників антитерористичної операції, жертв війни та політичних репресій зупинення надання дозволів на проведення робіт з пошуку поховань та впорядкування польських місць пам’яті в Україні" - повідомив офіційний сайт УІНП.

 

В чому проблема? Польська сторона весь час наголошує на тому, що низка українських пам’ятних знаків на території Польщі є нелегальними.

 

Свого часу українські активісти встановили ці пам’ятні знаки в різних польських місцевостях без узгоджень. Таких місць сьогодні нараховують кілька десятків. У пресі з’являлися про повідомлення про 46 таких місць пам’яті, що пов’язані із різними подіями минулого. Частина з них – це знаки на могилах бійців УПА, які загинули на Холмщині і Підкарпатті.

 

Процес встановлення нелегальних (неузгоджених із органами влади) пам’ятних знаків відбувався і на території України. Польські активісти приїжджали до України і не дуже обтяжували себе дотриманням формальностей.

 

У своїй заяві УІНП оголосив про наявність 105 нелегальних польських пам’ятних знаків на території України.

 

Пізніше преса повідомляла про 150 місць пам’яті, які були встановленні в обхід передбачених українськими законами процедур.

 

У львівські пресі легко знайти інформацію, що нелегальна коммеморація є не тільки наслідком активності звичайних громадян, але також і польської держави.

 

Наприклад, зображення меча-Щербиця на Цвинтарі Орлят так і залишається неузгодженим із українською стороною та нелегальним з точки закону.

 

Щербець є контроверсійним символом.

 

Легенда про Щербець є історичним міфом. За цією легендою, король Болеслав Хоробрий пощербив свій меч о браму Золотих Воріт у Києві.

 

Насправді Болеслав Хоробрий, Щербець і Золоті Ворота – усі ці елементи легенди ніколи не могли перетнутися в один час в одному місці.

 

Військо Болеслава Хороброго опинилося у Києві за кілька років до будівництва цієї брами. А сам меч-Щербець був виготовлений за кілька століть після смерті самого Болеслава.

 

Тим не менше саме цей меч використовувався як коронаційна інсиґнія польських королів. По суті його символізм, як і московської "Шапки Мономаха" – це територіальні претензії на Київ. Не знаю, чим їм всім тут намазане.

 

Тобто Щербець сприймався львівською громадою як символ польського панування над Україною. Саме тому згода на встановлення цього елементу на Цвинтарі Орлят так і не була надана. Що не завадила польській стороні цей символ встановити. Просто поставили українську сторону перед фактом.

 

Українська сторона не хотіла роздмухувати скандалу (відкриття Цвинтаря Орлят відбувалося на найвищому рівні) і закрила очі на провокацію.

 

Але. Якщо представники якоїсь української ультраправої організації, подібної до тієї польської, що сплюндрувала український герб у Грушовичах, демонтує зображення Щербеця на львівському Личакові – чи польські офіційні інституції коментуватимуть можливу ситуацію за такими самими стандартами, як вони коментують ситуацію у Грушовичах: "Ну, так – ставимося із розумінням, Щербець на Личакові був нелегальним". Складно уявити такий коментар, правда ж?!

 

Отже, суть проблеми: маємо кількадесят нелегальних українських пам’ятників на території Польщі та більше сотні нелегальних польських пам’ятників на території України.

 

Ситуація вимагала упорядкування по обох сторонах кордону. Про це також ішлося у процитовані вище заяві УІНП.

 

Переговори про легалізацію місць пам’яті по обох сторонах кордону тривали вже багато років. Провокація у Грушовичах зірвала процес переговорів.

 

Далі почалося щось, що не піддається розумним поясненням.

 

Інститут національної пам’яті Польщі досить своєрідно реагує на заяву УІНП "про призупинення  надання дозволів на проведення робіт з пошуку поховань та впорядкування польських місць пам’яті в Україні".

 

IPN випускає заяву, у якій зазначає таке:

 

"Інститут національної пам’яті до цього моменту не був поінформований о фактичних змінах у передбачених законом компетенціях УІНП і Міжвідомчої комісій у справах вшанування учасників Антитерористичної операції, жертв війни і політичних репресій при Кабінеті міністрів України, і згідно з цим приймає, як і раніше, що відповідним партнером у співпраці в сфері місць поховання полеглих та вбитих в результаті воєнних злочинів, геноциду, етнічних чисток, політичних репресій залишається Міжвідомча комісія, яка досі свою позицію в цій справі не сформулювала."

 

Це вимагає перекладу на людську мову.

 

Перше. IPN ставить під сумнів компетенції Українського інституту національної пам’яті. Мовляв, якісь були зміни у компетенціях, про які вони не знали і яких вони не визнають.

 

Друге. Оголошує, що буде мати справи тільки із  Міжвідомчої комісій у справах вшанування учасників Антитерористичної операції, жертв війни і політичних репресій при Кабінеті міністрів України.

 

Мушу зазначити, що цю заяву польської сторони я читав із широко відкритими від здивування очима. Це безпрецедентний документ. Тільки не ясно, що саме є безпрецедентним: рівень некомпетентності його авторів, чи рівень хамства.

 

Парадокс полягає в тому, що вже кілька років як згідно з Положенням Міжвідомчої комісії "Організаційне, інформаційне, матеріально-технічне забезпечення діяльності Комісії здійснює Український інститут національної пам’яті". Голова Українського інституту національної пам’яті є за посадою першим заступником голови комісії.

 

Тобто якщо в IPN цього дійсно не знали, їх твердження – прояв некомпетентності. Якщо знали – то хамства.

 

Найсмішніше, що менш, ніж через місяць після інциденту у Грушовичах і цієї заяви IPN відбувається зустріч між головами обох Інститутів національної пам’яті. На цій зустрічі у Києві Володимир В’ятрович та Ярослав Шарек домовляються, що у Львові відбудуться переговори щодо легалізації місць пам’яті.

 

Тобто спочатку Інститут національної пам’яті Польщі оголошує, що Український інститут національної пам’яті є некомпетентним у цьому питанні та з ним переговори неможливі, а через три тижні – домовляються про переговори.

 

Перед переговорами у Львові польська сторона знижує рівень переговорників. Коли ж вже під час переговорів з’ясувалося, що українська сторона підготувала список нелегальних польських пам’ятників в Україні, який у рази перевищує за обсягом польський список нелегальних українських місць пам’яті у Польщі, – раптово виявилося, що польська делегація не уповноважена на прийняття жодних рішень. І поїхала.

 

Щойно польська делегація перетнула польський кордон, українська делегація з подивом дізналася з польських медій, що це українська сторона була неготова до переговорів.

 

Після цього було б дещо дивно оголошувати, що переговори відбулися у атмосфері щиросердної довіри.

 

Довіра була зруйнована.

 

Нещодавно відбувся візит до України віце-прем’єр-міністра Польщі, міністра культури та національної спадщини Пйотра Ґлінського.

 

Польща підтягувала "важку артилерію". Подекуди віце-прем’єра Ґлінського називають найрозумнішою людиною в чинному уряді Польщі. Візит готували дуже швидко. Як з’ясувалося, поспіх був пов’язаний із тим самим – ключовим, як виявилося – питанням польсько-українських взаємин: могили.  

 

Цього разу ідея полягала у тому, щоб обійти і Міжвідомчу комісію, і УІПН та "перенести питання на вищий політичний рівень".

 

Українська сторона заявила, що не вважає, що чинний формат, що передбачений міжнародними угодами, вичерпав свої можливості.

 

Віце-прем’єр Ґлінський із тим і поїхав.

 

Після його повернення до Польщі – у польських медіях розпочався шторм.

 

Голова польського Інституту національної пам’яті заявив, що стосунки із української стороною увійшли в стан холодної війни.

 

Заступник Ґлінського Ярослав Селлін роздратовано повідомив, що українська сторона "вистрелила собі в ногу".

 

"Ми хочемо говорити на ту тему, але з іншого боку має бути певна зрілість. Якщо не будемо будувати наших взаємин на правді – не збудуємо нічого доброго", зазначив політик.   

 

Золоті слова! – саме так хочеться відповісти шановному пану віце-міністру. Взаємини належить будувати на правді. Тільки не на правді однієї із сторін, а на цілій правді, як писав колись Ґедройць.

 

А ціла правда полягає в тому, що і польські політики, і польські медіа, коментуючи цю ситуацію маніпулюють думкою польського суспільства і приховують значну частину важливої інформації.

 

"У Києві очікують, що Польща відбудує пам’ятник УПА у Грушовичах і покарає винних"  - повідомив поважні газеті "Rzeczpospolita" віце-голова Польського інституту національної пам’яті професор Кшиштоф Шваґрчик, який супроводжував віце-прем’єра Ґлінського під час візиту до Києва.

 

Віце-міністр закордонних справ Ян Дзєдзічак оголосив, що в усьому винний В’ятрович:

 

На думку Дзєдзічака В’ятрович є націоналістом "у найгіршому, вульгарному значенні цього слова". Він також додав, що В’ятрович "є особою недружньою Польщі, недружньою польсько-українському примиренню, він є особою, яка шукає чогось, що ділить". Дзєдзічак також заявив у інтерв’ю радіостанції Polskie Radio 24, що Володимир В’ятрович ускладнює діяльність польської сторони "навіть щодо найпростішої дії, якою є вшанування пам’яті померлих".

 

Дії української сторони в цих публікаціях називають "забороною" діяльності польських vis-a-vis, а не "призупиненням" або мораторієм, як насправді стверджували у своїх заявах українські посадовці.

 

У жодному своєму інтерв’ю учасники польської делегації або інші польські офіційні особи, які були уповноважені коментувати результати візиту, не назвали тих вимог, які українська сторона висувала насправді.

 

Українські вимоги лишаються незмінними від квітня-травня 2017 року:

1. Легалізація польських та українських місць пам’ятників за принципом "усі на всі",  
2. Засудження усіх 15 (п’ятнадцяти) актів вандалізму, що сталися раніше, а не тільки того, що стався у Грушовичах у квітні 2017 року;
3. Відновлення пошкоджень.

 

Тобто не йдеться про якийсь один навіть і найбільш обурливий епізод – ідеться про те, що польська сторона протягом років ігнорувала проблему вандалізму українських місць пам’яті у Польщі. І ось після цього всього Голова IPN Ярослав Шарeк заявляє про холодну війну з Украіною.

 

Тобто протягом минулого і цього року висококваліфіковані співробітники Інституту національної пам’яті Польщі кожними своїми діями і заявами заганяли ситуацію далі у глухий кут.

 

Але в бюджеті закладені грубі гроші на дослідження, які були заплановані, та які польська сторона сама собі віртуозно заблокувала завдяки непослідовним діям і непродуманим заявам.

 

Пояснити виборцям, як так сталося, що грубі гроші залишилися нeвикористаними на святу справу, можна буде тільки тим, що злий В’ятрович та "українська сторона оголосила нам холодну війну".

 

Коротше кажучи, один мій польський приятель називає політичний лад, який утворився у Польщі, досить яскраво - "дилeтантура".

Тобто - диктатура дилетантів.

От і вся "холодна війна".

P.S.

 

І про гаряче сонце Сан-Ескобара. Дуже складно серйозно сприймати тон заяв польської сторони. Дуже сподіваюся, що це усе-таки не хамство і зумисна брехня, а брак необхідних компетенцій правлячої у Польщі дилетантури.

 

Ось іще один приклад, який розвеселив поляків якийсь час тому. Міністр закордонних справ Вітольд Ващиковський якийсь час тому повідомив, що мав зустріч із колегою-міністром Республіки Сан-Ескобар. Ті, хто думали, що знають географію, були дещо здивовані цією заявою.

 

На глобусі дуже складно знайти цю республіку. Але, на думку міністра закордонних справ Польщі, це була дуже важлива зустріч з представником важливої країни.

 

Отже,  якщо вже польська сторона пропонує перенести переговори  щодо ключового питання польсько-українських стосунків на вищий політичний рівень – то Міністерству закордонних справ України варто  погодитися і провести їх за посередництва Республіки Сан-Ескобар. Або на її нейтральній території.

 

Головне, щоб нікому знову не напекло голову гаряче сонце Сан-Ескобара.

 

Олександр Зінченко

Джерело: Історична правда