Український інститут національної пам’яті час від часу привертає до себе підвищену суспільну увагу. На жаль, здебільшого це пов’язано не стільки зі звичними, традиційними публічними акціями (конференції, інтерв’ю, вихід у світ і презентація неординарних публікацій дослідницького і документального характеру тощо), скільки з тими пертурбаціями, які відбулися й продовжують відбуватися за хронологічно нетривалий період існування установи – для когось із промовистою, притягальною, а для когось і досьогодні – з незрозумілою назвою.

Передусім, справа полягає в тому, що політичні сили держави по-різному бачать його призначення, роль в ідеологічних процесах, конкретні функції. Зі зміною таких сил у владі відбувається коригування, а то й докорінна перебудова УІНП.

За таких обставин видається доцільним оприлюднити об’єктивну інформацію, особливо про останній період діяльності інституту, нинішній його стан (природно, з неминучим мінімумом оціночного елементу), яка може бути корисною в щойно розпочатому черговому реформаційному процесі.

Читати текст далі.

Валерій Солдатенко,

директор Українського інституту

національної пам’яті, член-кореспондент

Національної академії наук України