Київ – «Карателі» і «бандерівці» – це слова з лексикону радянської пропаганди часів Другої світової війни, прийоми якої аж до повторення тих самих гасел нині доволі успішно застосовують у сучасній Росії. Про це заявляють українські історики, учасники наукової конференції «Українська Друга світова», що відбулась у Києві. На їхнє переконання, Україна тільки починає формувати свою політику пам’яті, і зараз, у контексті збройного конфлікту на Донбасі, на це є потужний суспільний запит.

 

У радянській армії 1944 року кожен другий був росіянином, але кожен третій – українцем, зауважує Юрій Шаповал, керівник Центру історичної політології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені Кураса. Окрім того, за його словами, не варто забувати про українців в арміях союзників: тільки до збройних сил Канади вступило близько 50 тисяч українських емігрантів, також українці воювали у складі французького іноземного легіону і американської та польської армій. Більшість українців, що воювали, боролись проти нацистів, чого не можна сказати про керівництво Радянського Союзу, яке певний час на початку війни співпрацювало з Гітлером, додає Шаповал.

 

Населення УРСР за період війни скоротилось з понад сорока до близько двадцяти семи мільйонів людей, йдеться як про загиблих, так і про депортованих та тих, хто виїхав сам, зауважує історик.

 

«За Сталіна свято Перемоги протрималось недовго, його скасували у 1948 році з огляду на жахливі наслідки війни, в тому числі – на колосальну кількість калік на вулицях, – розповідає Шаповал. – А поновили День Перемоги як свято і вихідний за Леоніда Ілліча Брежнєва у 1965 році. Все це супроводжувалося відродженням сталінських міфів, героїзацією війни, неправдою, формуванням мілітаристської психології – всім тим, що робить нині новий кремлівський диктатор».

 

Пам’ять про війну Росія застосовує як інструмент об’єднання та мобілізації свого суспільства, вважає голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович. Водночас, на його переконання, українців у різних регіонах, які, стикнувшись із реаліями збройного конфлікту, починають переосмислювати ту війну, можна було б об’єднати навколо історій їхніх родин.

 

«Там розповідається про страждання, про полон, про загибель. І така історія, родинна історія, об’єднає усіх українців, бо для всіх українців Друга світова війна була трагедією», – зазначає історик.

 

Сьогодні питання, пов’язані із Другою світовою, лежать не в історичній, а в політичній площині, зауважує заступник секретаря Ради національної безпеки та оборони України Олександр Литвиненко. За його словами, «система світоустрою», яка сформувалась після Другої світової війни, зараз руйнується.

 

«Сучасна війна, яка вирує на Сході нашої держави, не може кваліфікуватись інакше, ніж війна за незалежність, бо основна ціль цієї війни – визнання Росією України як справді незалежної держави», – говорить Литвиненко.

 

І тільки після такого визнання, на його думку, можливі партнерські відносини між двома народами.

 

Автор: Анастасія Москвичова

Джерело: Радіо Свобода