7 листопада відбулась прес-конференція до 40-річчя Української гельсінської групи за участі голови Українського інституту національної пам’яті Володимира В’ятровича, одного із засновників Української гельсінської групи, дисидент, політв’язень Левка Лук’яненка, секретаря УГГ Раїси Руденко, члена УГГ, дисидента, українського громадського діяча Йосифа Зісельса, а також члена УГГ, політв’язня, публіциста, історика дисидентського руху Василя Овсієнка.

«Коли ми говоримо про незалежність України, багато людей уявляють, що незалежність з’явилася в 1991 році як щось випадкове, що незалежна Україна стала можливою завдяки розвалу Радянського Союзу. Саме цю тезу намагається дедалі частіше використовувати, зокрема, і російська пропаганда. Яка таким чином представляє українську державу як якесь випадкове геополітичне непорозуміння, що з’явилося на руїнах Радянського Союзу. Насправді історія свідчить про зовсім інше. Історія свідчить про безперервну тяглість боротьби українців  за незалежність протягом всього ХХ століття», – зазначив Володимир В’ятрович.

Говорячи про роль, яку посідає Українська гельсінська група у цій боротьбі, Володимир В’ятрович підкреслив: «Унікальність УГГ полягає в кількох моментах. По-перше, це була унікальна організація на тлі всього дисидентського руху, який часом називають організацією без організації. Унікальність УГГ ще й в тому, що це легальна антирадянська організація. Унікальність її також в тому, що її члени зуміли вплести боротьбу за незалежність України в широкий світовий контекст боротьби за права людини».

Левко Лук’яненко розповів: «Українська нація ніколи не переставала боротися за незалежність. І тому звинувачення в тому, що нам упала незалежність із неба – це є результат або незнання нашої історії, або навмисність. У 1956 році закінчилась боротьба УПА. Я зрозумів, знаючи історію, що нова велика війна – це війна нового покоління, отже ж  продовжувати боротьбу збройними способами після 1956 року немає смислу, а наступна велика війна буде лише через двадцять п’ять років, а я живу тепер. Тому треба придумати іншу стратегію боротьби.  І я розробив стратегію мирної боротьби за незалежність України».

«Мені кажуть, як ти не боялась? Це був такий час, що інколи переповнюється чаша терпіння – як це було за Януковича. Він і його влада настільки розгулялися, що коли вийшли люди на Майдан протестувати, то ц е був верх тої чаші терпіння», – підкреслила Раїса Руденко.

Раїса Руденко додала: «Так само було і тоді. Арештовували українську інтелігенцію – найкращих людей, найталановитіших, найбільших патріотів України, які ніколи нічого злочинного не  хотіли. Вони хотіли добра своєму народові. І приходить той час, коли найстійкіші, найчесніші, наймужніші представники інтелігенції починали протестувати».

За словами, Йосифа Зісельса, «Ядром Української гельсінської групи звичайно була українська ідея. Але мало місце переформатування, коли від національно-визвольної боротьби збройним шляхом перейшли до мирного, національно-демократичного, легального формату. Фактично це була перша спроба національно-визвольного руху вийти з підпілля й оголосити свої імена широкому загалові. Зусиллями групи національно-визвольна боротьба українців потрапила у формат правозахисної боротьби всього світу, що одразу було сприйнято на Заході, оскільки цей формат їм був добре зрозумілий».