14 листопада  1927 року у с. Карів на Львівщині народився Василь Макух. Вступив до лав УПА, у військовій розвідці якої діяв під псевдо «Микола». 1946-го його захопили енкаведисти. Засуджений на 10 років каторжних робіт у Сибіру. 1955-го його звільнили з ув’язнення і вислали на спецпоселення. Там він познайомився з Лідією Запарою – засудженою за перебування на примусових роботах у Німеччині. Одружившись, молодята переїхали до Дніпра – звідти родом Лідія. Повертатися в Західну Україну Макуху було заборонено.

5 листопада 1968-го у Києві  Василь Макух здійснив акт самоспалення, протестуючи проти колонізації та русифікації України та проти радянського вторгнення в Чехословаччину.

"Геть колонізаторів! Хай живе вільна Україна" – із цими словами чоловік, палаючи, рухався центральною вулицею столиці. Перехожі від несподіванки й жаху німіли чи розбігалися. А він біг, допоки напівживим не впав на бруківку… Розповідають, що коли Василь Макух уже помирав від отриманих опіків, лікар сказав, що тепер його діти лишаться сиротами, на що чоловік відповів: "Вони ще будуть пишатися батьком. А нині ми всі – сироти. Україна – сирота".

Своїм вчинком чоловік намагався привернути увагу до ситуації в Україні та агресії СРСР у тодішній Чехословаччині.

Це був перший у новітній історії Європи акт самопожертви проти національного гноблення. Такий шлях мученицького протесту згодом обрали: Ян Палах у Чехословаччині,  Ілля Ріпс у Латвії, Ромас Каланта у Литві, кримський татарин Муса Мамут. Подвиг Василя Макуха повторив Олекса Гірник. 21 січня 1978-го, у 60-ту річницю проголошення УНР, він спалив себе на Чернечій горі в Каневі на могилі Тараса Шевченка в ім’я захисту української мови.

Похований Василь Макух у Дніпрі.

Самоспалення як протест проти існуючої комуністичної влади та системи стали непоодинокими не лише в Радянському Союзі, а і в країнах "соціалістичного табору". Більше про це читайте за посиланням: http://www.istpravda.com.ua/articles/2013/03/22/117970/