Ухвалені весною Верховною Радою України закони «з декомунізації» викликали бурхливу реакцію у суспільстві, і не лише українському. І в Україні, і поза її межами точаться дискусії щодо того, чи не відкриють ці закони добу «полювання на відьом», або ж можливості «помститись» опонентам з боку окремих політиків і політичних сил.

 

Дехто взагалі вважає ухвалення «декомунізаційних» законів порушенням Конституції України. А дехто думає, що розсекречена інформація з архівів може бути використана окремими політиками і політичними силами для боротьби з опонентами.

 

Восени на більшість населених пунктів України чекають вибори до місцевих органів влади, і не виключено, що до уже звичних компроматів (звинувачень у корупції, у співпраці з «попередниками» тощо) опоненти одне проти одного використають знайдену в архівах інформацію на родини політичних супротивників. А якщо кандидати належать до людей старшого віку, то і на них самих. І хоча в політиці діти за батьків не відповідають, — для зниження рейтингу опонентів усі засоби хороші, вважають експерти.

 

Народний депутат, а донедавна громадський активіст Ігор Луценко вважає, що нинішніх керманичів Києва мають лякати не відкриті архіви радянських спецслужб, а реалізація люстраційного законодавства і вивчення податкових декларацій їх та членів їхніх сімей. «Якщо подивитись на оточення Київського міського голови, на чиновників вищої і середньої ланки, які працюють у КМДА, то там побачимо не стільки колишніх активних комсомольців, скільки представників так званої будівельної мафії і людей «молодої команди Леоніда Черновецького».  

 

На думку публіциста Ігоря Лосєва, зняття грифу «секретно» з архівних документів однозначно «попсує нерви» представникам нинішнього Опозиційного блоку і новоствореного лівого союзу Петра Симоненка – Наталії Вітренко. Щоправда, ці політичні сили давно не мають симпатій киян. Але експерт не виключає, що якраз нинішня опозиція шукатиме у відкритих архівах спецслужб СРСР документи, які компрометують політиків і громадських діячів, що вважаються українськими патріотами, а то і націоналістами чи радикалами.

 

Розсекречення інформації — заради справедливості, а не як інструмент тиску на опонентів

 

Отже, відтепер кожен громадянин України має право ознайомитися з засекреченими раніше досьє на свою родину, своїх друзів і колег. Для широкого загалу не менш цікаво ознайомитися з біографіями політиків зі «старої гвардії» всеукраїнського і місцевого рівнів, які досі або знаходяться у владних інституціях, або ж постійно беруть участь у виборчих кампаніях. Як каже публіцист, дослідник історії України Сергій Грабовський, і в українському парламенті, і у кріслах чиновників можна бачити людей, які прийшли керувати Незалежною Україною з комуністичних і комсомольських лав. «Це люди старшого віку. За рік, за десять років вони вийдуть на пенсію, але цих кількох місяців чи років їм вистачить на те, щоб провадити радянський стиль управління, радянську ідеологію і радянську бюрократичну корупцію», — зазначив С. Грабовський.

 

За словами директора Інституту національної пам’яті Володимира В’ятровича, якщо говорити про чиновницький апарат різних рівнів, то тут необхідно поєднати «декомунізаційні» закони і закон про люстрацію. Головне завдання відкритих архівів, на думку науковця, це все-таки – з історій окремих людей і сімей скласти картину масштабів і методів, які використовували радянські спецслужби. «Головними користувачами архівів НКВД-КДБ зараз є ті, хто за СРСР постраждав від репресій, їхні рідні і близькі, а також історики і журналісти. Особливого інтересу з боку політиків ми наразі не бачимо», — розповів В. В’ятрович. За його словами, той факт, що головними опонентами розсекреченню архівів виступили українські комуністи, колишні регіонали, а за кордоном – офіційна Москва і про-путінські сили в ЄС, свідчить: відкриття архівів НКВД-КДБ в Україні – правильний крок.

 

Директор архіву СБУ Ігор Кулик вважає конче важливим те положення закону, яке передбачає розсекречення і відкриття всієї інформації й, відповідно, доступ до неї кожного бажаючого українця. «Вся інформація має бути відкрита! Це ключова засада. Кожен охочий може ознайомитися з тими матеріалами, які архіви зберігають, незалежно від того, чи це – архів СБУ, чи інші сховища, де зберігаються документи радянських спецслужб», — вважає І. Кулик. Тим не менше, експерт не виключає, що на місцях окремі політики або політичні сили спробують використати відкриття архівів як інструмент тиску, а то і шантажу проти своїх опонентів, але, на його думку, тут усе залежить від порядності людей. «Ми архіви відкрили не для помсти чи особистих реваншів, а заради справедливості», — каже І. Кулик.

 

Відкриття «спец-схронів» — поворотний момент для України

 

У цілому, науковці, як і працівники СБУ, вважають, що відкриття радянських «спец-схронів» — це поворотний момент для України. Ознайомившись з діяльністю радянської репресивної машини, українці навряд чи схочуть повернутись у тоталітарне минуле. А, як стверджує дослідник історії українсько-єврейських стосунків, публіцист Олег Ростовцев, Україна завдяки відкриттю архівних матеріалів вже не лише жертва, а і свідок злочинів тоталітаризму, скоєних проти людяності.

 

к зазначив О. Ростовцев, «я абсолютно згоден із твердженням: дізнайся правду – і правда зробить тебе вільним! Відкриття архівів – надзвичайно важлива річ, яка надає нам змогу дізнатись (при тому детально), що трапилося з нами, з нашими рідними, з нашими народами, що зробила з нами радянська система. Ми маємо змогу стати свідками звинувачення повністю злочинної держави і системи – СРСР».

 

Ростовцев також вважає, що українці, читаючи архівні документи, не лише позбуватимуться «брехливих міфів і перекручених уявлень», якими нас усіх «годували» за Радянського Союзу, – українці тепер мають позбутись ностальгії «за совком». «Товариші комуністи, соціалісти і регіонали, а також ватники, ви тепер не маєте права розповідати байки про принади СРСР і казати, що нічого не знали, що «правду ховали» — уже ніхто нічого не ховає, все відкрито, просто не полінуйтеся піти і прочитати!», — каже Ростовцев.

 

Від відкриття архів до люстрації

 

Володимир В’ятрович наголошує, що розсекречення і відкриття архівів радянських спецслужб може нарешті призвести не до так званої «чиновницької», а до справжньої – за європейськими зразками – люстрації. Водночас, науковець застерігає не перетворювати процес люстрації на «полювання на відьом»: «Процес люстрації відбувається відповідно до конкретних законодавчих актів, люстрація не означає репресій чи кримінальної відповідальності людей, котрі свого часу працювали або співпрацювали з КДБ. Люстрація – це певні обмеження на участь таких людей у роботі державних органів». Натомість, відкриті архіви унеможливлюють політичні маніпуляції довкола подій і фактів історії України ХХ століття, каже директор Інституту національної пам’яті.

 

А старший науковий співробітник Інституту етнонаціональної політики ім. І.Кураса Владислав Гриневич сподівається, що відкриття архівів спецслужб СРСР прискорить люстрацію: «Ми всі маємо знати, хто був агентами спецслужб або співпрацював з КДБ, з одного боку. А з другого – родичі жертв радянських репресій, родини загиблих повинні знати, хто «здавав» і катував членів їхніх сімей, і це не заради помсти, а заради справедливості», — наголосив В. Гриневич. Він також погодився з тим, що архівними даними на конкретних людей і членів їхніх родин можуть скористатись окремі політики у боротьбі за владу. «Я би не хотів, щоб по всьому Києву розвішували матеріали проти когось, цитуючи при цьому уривки з документів на його родичів, знайдені в архіві», — зізнався В. Гриневич.

 

Згідно закону про люстрацію, відповідно до розпорядження Київського міського голови Віталія Кличка з березня цього року у КМДА розпочався процес люстрації. «З відомих фігур, були люстровані міський прокурор Сергій Юлдашев, голова міського управління МВС Олександр Терещук і ще кілька персон. І що, щось змінилось?! Ні, замість прозорого відкритого конкурсу на заміщення посад маємо розподіл «крісел» поміж «своїми людьми», маємо те саме небажання брати на себе відповідальність за реформи міського господарства, і це стосується не лише Києва», — каже Ігор Луценко. На його думку, на порядку денному – вивчення матеріалів, які містяться у реєстрі власності, земельному кадастрі, щодо прав власності того чи іншого київського політика і чиновника.

 

Історик і публіцист з Чехії Петер Вагнер вважає, що відкриття архівів НКВД-КДБ дозволить українському суспільству не лише вимагати люстрації певних чиновників або – у законний спосіб – боротися з тоталітарними ідеологіями, а й активніше до цих процесів долучитись. «Прийшовши в архів і читаючи ті чи інші документи, люди мають не лише усвідомити, ЩО відбувалось за часів Радянського Союзу – вони повинні чітко для себе з’ясувати, ЧОГО вони не хочуть бачити у сучасній Україні, З ЧИМ мають боротись задля успішного розвитку своєї держави і своєї країни», — пояснив Вагнер.

 

На його думку, Україна дещо спізнилася з люстрацією, її треба було починати відразу після відновлення Незалежності, бо нині чимало винних у злочинах проти людяності на території України і колишнього СРСР вже постали перед Божим Судом. Нині люстрація повинна спиратись на досягнення Революції Гідності і потреби українського суспільства на кардинальні зміни як у всеукраїнському масштабі, так і на місцях, зазначив Петер Вагнер.

 

Архіви і … «науковий туризм»

 

Зазначу, що, поки Україна розробляла й ухвалювала закон про відкриття архівів радянських спецслужб – Росія їх закривала. І закрила їх у підсумку не лише для іноземців, а і для громадян Російської Федерації. А розсекречення і відкриття архівів НКВД-КДБ в Україні розкритикувала на рівні своїх офіційних інституцій, від державної думи до МЗС. Тож, на думку В.Гриневича і П.Вагнера, тепер історики і політологи з різних держав світу приїжджатимуть працювати в Україну, де архіви відкрито.

 

Звичайно, іноземні науковці відвідуватимуть передусім столицю, де в архівах зберігається чи не найбільший масив документів, тож Київ цілком може стати «науковою столицею» Східної Європи, вважає журналіст Володимир Царук. «Я працюю у сфері інформування про туризм, і мені здається. Київська влада має подбати про створення іміджу Києва як центра історичної науки – наприклад. як міста, де розкриваються секрети і таємниці радянської тоталітарної машини», — припускає В.Царук.

 

Щоправда, для роботи з архівними матеріалами іноземці мають отримати спеціальні дозволи, але директор архіву СБУ Ігор Кулик обіцяє, що ця процедура не буде довгою. «На сьогодні, в нас уже працюють наші польські колеги, ба більше – архів СБУ передав понад 15 тисяч електронних копій документів доби Другої світової війни науковцям з Польщі. Точніше – їх передано до Польського інституту національної пам’яті», — уточнив Кулик.

 

Польський історик Ігор Галагіда вважає відкриття архівів радянських спецслужб в Україні конче важливим для української історичної науки, її інтегрування в європейський науковий простір. «Польські та українські історики, звичайно, співпрацювали і раніше, але за президентства Віктора Януковича наша співпраця, сказати б, «завмерла». А нині стало знову можливим поновити наші контакти і їх поширити, поширити поле для співпраці – бо ми говоримо вже про взаємний доступ до архівів, обмін документами, організацію конференцій і виставок», — розповів проф. Галагіда журналістам Радіо Свобода.

 

На його думку, західні історики зможуть досліджувати українські архіви, де чимало документів радянських часів. Тим більше, що з держав на колишньому пострадянському просторі Україна однією з перших відкрила свої архіви.

 

Авторка: Богдана Костюк