У переліку трагічних сторінок  української історії дата 22 червня 1941 року посідає особливе місце. Про початок війни, якою вона була для українців і до яких висновків спонукає сьогодні в студії телеканалу «Рада» говорив директор Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.

До тепер точиться дискусія стосовно понять «Велика Вітчизняна», «Радянсько-німецька війна» чи «Друга світова війна». 22 червня 1941 року – початок Великої Вітчизняної?

Вітчизняна війна – це термін придуманий радянською пропагандою, термін, який жив протягом усього радянського періоду, а зараз його продовжує живити сучасна російська пропаганда. Ми маємо оперувати термінами, які використовує світова історіографія. В світових дискусіях йдеться про Другу світову війну, а в рамках цієї війни, що розпочалася 30 вересня 1939 року, було кілька менших воєн між різними сторонами, учасниками Другої світової. 22 червня 1941 року почалася німецько-радянська війна, яка була елементом Другої світової війни.

Сьогодні саме так потрібно трактувати?

Так, я вважаю, що саме так потрібно трактувати, тому що назва Велика Вітчизняна несе конкретний політичний і пропагандистський контекст, в якому ця війна була виявом масового героїзму так званого радянського народу. Ми розуміємо, що ніякого радянського народу не було, що цю війну Сталін, власне, і хотів використати для творення цього радянського народу. Якщо говорити правду про цю війну, то це одна з найбільших трагедій для українців та й усіх учасників цієї війни. Для частини українців ця трагедія почалася разом з усім світом, коли почалася Друга світова війна – у вересні 1939-го. Але для більшості українців вона справді почалася вже зі вторгнення німецьких військ на територію Радянського союзу 22 червня 1941 року. І, власне, ці перші дні війни знову таки показали весь трагізм ситуації, коли радянська влада виявилася неготовою до оборони з одного боку, з другого боку – люди, яких кидали на фронт теж не хотіли воювати за радянську державу, тому що для них ця держава асоціювалася зі страшними бідами, які мали місце ще кілька років перед тим. Всі пам’ятали Голодомор, що був лише десять років тому, пам’ятали страшний великий терор, в рамках якого було знищено вище командування Радянської армії, і як результат – абсолютне безглуздя і безграмотність ведення бойових дій.

Чи можна саме це вважати однією з причин безпорадності Радянських військ у перші місяці війни, коли Червона армія отримувала поразку за поразкою?

Однозначно бракувало командного складу, який був напередодні знищений Сталінськими репресіями.

Чому він їх знищив? Він боявся цих людей?

Сталін справді боявся тих людей, які могли чинити йому якийсь, навіть не спротив, а конкуренцію. Відповідно, протягом всього періоду його правління постійно відбувалася певна чистка, ротація, яка закінчувалася кров’ю тих людей, які були в його оточенні. Навіть ті люди, які йому вірно служили, як і він мали руки по лікті в крові, теж потім ставали жертвами репресій і їх змінювали інші. Очевидно, такою була його логіка як диктатора, яка забезпечувала йому можливість без конкуренції керувати до смерті в 1953-му. Але безпорадність Радянської армії пояснюється не лише цим чинником, ще однією причиною було те, що абсолютна більшість вояків не готові були воювати за радянську державу.

А яких переслідувань вони зазнавали від Сталіна?

У першу чергу більшість із них пам’ятали, що робила Радянська влада, і розуміли, що вона є ворожою для них. Серед мобілізованих в Радянську армію було багато людей, родичі яких були репресовані чи загинули в роки Голодомору. Відповідно вони не були лояльними до цієї влади, не були готові її захищати. Але нацистська Німеччина показали себе ще більш безглуздим, ще більш жорстоким по відношенню до українського народу ворогом. Лише тоді, власне, українці, як і представники інших народів, готові були воювати.

Якщо порівнювати режими радянський і німецький, то німецький більшу загрозу ніс саме для українців?

Важко сказати, хто з них ніс більшу загрозу. Очевидно, що німецький тоді – в роки Другої світової війни – був більш агресивним.

А як же діяльність УПА, яка виступала разом з Німеччиною проти Радянської окупації?

Власне, якщо говорити про Українську повстанську армію, то вона навпаки з’явилась, як реакція на німецьку окупацію, і  з самого початку боролася проти німців. З німцями певну співпрацю протягом короткого періоду 1939–41-го років проводила Організація українських націоналістів.

30 червня 1941 року було підписано акт про відновлення незалежності України?

Власне цей акт 30 червня 41 року і поклав кінець співпраці між українськими націоналістами і німцями.  На початку українські націоналісти вважали, що можуть скористатися німцями як головним ворогом Радянського союзу для відновлення своєї держави. Німці не розкривали своїх планів, не казали ні «так», ні «ні». І саме цим актом 30 червня 1941 року німців змусили показати, що вони насправді планували робити з Україною. Німці звернулися до керівництва ОУН з тим, щоб вони відкликали цей акт. Керівництво ОУН відмовилося, через що було ув’язнено Степана Бандеру, який керував організацією, Ярослава Стецька, який був прем’єр-міністром уряду новоствореної держави, і багато інших націоналістів. Після взяття Києва німці взагалі вже відкинули будь-які загравання з українцями, вирішили, що Україна вже в їхніх руках, і почалися масові репресії проти українців, і зокрема,  проти українських націоналістів з вересня 1941 року. Це призвело до того, що Українська повстанська армія, яка зародилася через рік, в кінці 1942-го, першим і головним фронтом для себе мала антинімецький.

Але радянська історіографія це замовчувала?

Не лише замовчувала, але й перекручувала, тому що українські повстанці взяли собі за мету відновлення незалежності України, і готові були, і боролися проти двох окупаційних режимів: і проти німецького, і проти радянського. Очевидно, що після відступу німців в них залишився один ворог – радянська влада. А радянська влада в рамках протистояння використовувала пропаганду для звинувачення їх в тому, що вони зрадники. Зараз в ситуації, що склалась в Україні, людям має бути зрозуміло, наскільки радянська пропаганда могла бути брехливою. Ми бачимо абсолютно брехливу пропаганду російських засобів масової інформації, які говорять про бандерівців, фашистів, про нібито масове знищення людей в населених пунктах, які звільняє українська армія. Абсолютно аналогічною і не менш брехливою була і радянська пропаганда, яка описувала так звані звірства українських повстанців.

Чи можна говорити про те, що вторгнення 22 червня німецьких військ на територію Радянського союзу було, власне, початком превентивної війни?

Є така версія, і вона в принципі заслуговує на увагу.  Я особисто вважаю, що Сталін справді готувався до того, аби завойовувати Європу, він це ніколи не приховував. Це була версія, яку ще з 1917-го року комуністи мислили, як світове явище. Відповідно в 20-му році експорт комунізму припинився в рамках радянсько-польської війни, коли радянські війська зазнали поразки під Варшавою, але ці плани ніколи не відкидались. Той же Сталін розгортав дуже активну диверсійну діяльність Комінтерну в країнах Європи, де підтримувалися місцеві комуністичні партії, які діяли як диверсанти, часом і як терористи на території цих країн. Все це знову ж таки дуже нагадує те, що ми маємо зараз з Росією, коли на територію України закидаються диверсанти, чи підтримуються так звані сепаратистські сили. Отже цілком можливо, що Сталін таки готувався до наступу на Європу. Гітлер зірвав ці плани своїм наступом, але потім, коли відбувся перелом у війні, коли Радянська армія  почала наступати, вона не зупинилася в кордонах Радянського Союзу 1941 року, а пішла далі. Відбувалося водночас визволення країн Східної Європи від нацистів і встановлення комуністичних режимів радянського зразка, тобто на всіх територіях, які перед тим були захоплені нацистами, а потім визволені Радянською владою, встановлювалися прорадянські уряди, і таким чином було встановлено цей комуністичний блок, який проіснував до кінця 80-х років.

Хіба Сталін не сподівався, що Німеччина нападе перша, і зовсім не готувався?

Сталін мав достатньо інформації про можливість такого наступу. Повідомлення, які він постійно отримував, говорять про те, що така можливість була. Радянський союз був авторитарною державою на чолі з диктатором, і дуже багато залежало, власне, від волі диктатора. Сталін  не думав, що Гітлер буде нападати так швидко, і це стало ще однією причиною катастрофи в перші дні війни. Треба розуміти, що ця катастрофа справді була величезна, тому що до кінця 1941 року кілька мільйонів червоноармійців здалися в полон. Їхня доля була насправді страшна. Вони нікому не були потрібні. Радянська влада їх вважала зрадниками, німці обгородили їх колючим дротом десь в полях України і залишили вмирати. Тож першими найбільш масовими жертвами Другої світової війни, ще перед Голокостом – масовими вбивствами євреїв – були, власне, радянські військовополонені, серед яких було дуже багато українців. Це були люди, які не хотіли захищати Сталіна, вони сподівалися на те, що прийде Гітлер і ситуація зміниться на краще. Ставлення до полонених показало дуже багатьом українцям, що Гітлер несе не менше зло, не меншу загрозу Україні, що він не рахується з жодним життям. І це, власне, переломило ставлення до війни, призвело до того, що українці чи то в лавах Української повстанської армії, чи то Радянської готові були боротися проти німців як ще однієї страшної загрози, що насувається.

Тобто виступали вже на боці Радянського союзу?

В першу чергу вони боролися із загрозою, яку ніс Гітлер. Цим скористався той же Йосип Сталін, який знову ж таки з допомогою пропаганди почав грати на патріотичний почуттях, зокрема, українців, запроваджуючи Орден Богдана Хмельницького, називаючи фронти українськими. Потім запроваджуючи Міністерство оборони Української радянської соціалістичної республіки, після війни добившись членства України в ООН і так далі  – все це були спроби загравати з українським патріотизмом.

Чому план Бліцкриг зазнав поразки? Все ж було детально прораховано?

Попри те, що Вермахт справді був добре підготовлений,  все ж, я думаю, цей план із самого початку був нереальним – занадто недооцінювалися потужності Радянського союзу. Він абсолютно не враховував можливості того, що буде побудовано якийсь спротив. В перші місяці війни, коли їм так легко йшлося до Дніпра,  взяття Києва, створили певну ілюзію, що війна розвиватиметься так і далі. Але його поведінка щодо військовополонених і по відношенню до місцевого населення дуже швидко почала мінятися.

В чому полягав план Барбаросса стосовно України?

Очевидно те, що Радянський Союз мав бути розбитим, але не передбачалося створення незалежної України, Україна мала бути продовольчою частиною колонії Третього рейху. Україну бачили такою собі житницею, де не потрібно якихось освічених розумних людей, де потрібно просто робітників, рабів, які будуть працювати на вищу расу – німців. Окремо розглядалося питання Криму, який мав бути заселений німцями, як своєрідна німецька земля. Отже в планах німців насправді не було жодного бачення про те, що українці мають право на існування.

Чому радянська дипломатія не змогла забезпечити тривкі гарантії миру за допомогою системи колективної безпеки? В чому були прорахунки?

Радянська дипломатія сама ніколи не розраховувала на тривкий мир, тому що радянська влада так, чи інакше готувалася до війни. І в 1939-му, і в 1941-му роках Сталін не полишав своєї ідеї поширення комунізму і, власне, з Другої світової війни він таки скористався для того, щоб розширити комуністичний блок на значну частину Центральної і Східної Європи, потім вийти навіть на територію Азії і Південно-Східної Азії. Закінчилась розбудова комуністичного блоку в 50-х – 60-х рр., коли відбулася комуністична революція на Кубі, і коли з’явилися держави, які підтримували комуністичні режими на території Африки.

Які сьогодні можна робити висновки, оскільки історія повторюється?

Найголовніші висновки – це те, що українці мають цінувати свою державу, бути готовими її захищати. І важливі висновки для держави: держава повинна максимально забезпечувати громадянські права і свободи, звертати велику увагу на забезпечення армії, на її патріотичне виховання. Вояки, які зі зброєю в руках ідуть захищати свою державу, повинні розуміти, що ця держава є для них великою цінністю, повинні розуміти, що вони стоять на передовій захищаючи весь свій народ. Патріотизм – так само важлива зброя, як і автомат для вояка.