«Воїни. Історія українського війська» - це 20 розповідей про історію військових формувань на теренах України від часів Русі до сьогодення. Експозиція дає змогу зазирнути в минуле та подивитися, якими були однострої та зброя українських воїнів у різні історичні епохи. Світлини супроводжує інформація про тип військових організацій, чисельність і озброєння військ, методи воєнного мистецтва та найвизначніші битви.

ВОЯК КОРПУСУ СІЧОВИХ СТРІЛЬЦІВ, УКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА, 1919 р.

Попри подібність назви, Корпус січових стрільців не був продовженням Легіону Українських січових стрільців. Його почали формувати наприкінці 1917-го в Києві солдати-українці, які під час Першої світової війни у складі австро-угорської армії потрапили в полон до росіян.

Найвідомішим командиром січовиків був Євген Коновалець. Січові стрільці були одним із перших та найбоєздатніших підрозділів збройних сил Української Народної Республіки (УНР). Протягом 1917 - 1919-го він виріс із куреня (батальйона) до армійської групи.

Наприкінці  1917-го Українська Центральна Рада мала близько 100 тисяч солдатів у тилових гарнізонах і ще більше в українізованих частинах діючої російської армії. Але об'єднати їх під загальним командуванням і використати цей величезний потенціал для захисту України не вдалося. Тож у грудні 1917-го - лютому 1918-го значна частина Української Народної Республіки вперше була окупована більшовицькими військами.

29 квітня 1918 року, внаслідок державного перевороту, замість УНР постала Українська Держава на чолі з гетьманом Павлом Скоропадським. Більшість військових частин, що залишилися від УНР були розформовані. Натомість почалося формування кадрованих частин, що мали стати основою для розгортання Війська Української Держави. Наприкінці осені 1918-го чисельність гетьманської армії становила близько 65 тис. чол.

У листопаді того року починається антигетьманське повстання під проводом Директорії відновленої УНР. Його головною ударною силою були Окремий загін Січових Стрільців та Запорізький корпус. Під прапори Директорії стали сотні тисяч осіб. Здебільшого, однак, це були різношерсті селянські загони. Колишні гетьманські частини та деякі новоутворені підрозділи втратили військову дисципліну й боєздатність, що породило отаманщину й анархію. Цим скористалася більшовицька Росія розпочавши чергову агресію проти УНР.

СТРІЛЕЦЬ УКРАЇНСЬКОЇ ГАЛИЦЬКОЇ АРМІЇ, ЛЬВІВ, 1918 р.

1 листопада 1918-го, після розпаду Австро-Угорської імперії, в Галичині постала Західноукраїнська Народна Республіка з власними збройними силами - Українською галицькою армією (УГА). До червня 1919-го УГА провела кілька блискучих операцій проти польського війська. У цей час бойові частини УГА нараховували до 45 тисяч багнетів та понад 2,5 тисячі шабель. Та через низку несприятливих факторів зазнала поразки й змушена була відступити з Галичини за річку Збруч.

У липні 1919-го Українська Галицька армія об’єдналася з Дієвою армією УНР та продовжила боротьбу. На цей час частини УГА нараховували до 50 тисяч багнетів.

У серпні 1919-го  май­же 100-тисячна об’єднана українська армія розпочала наступ на Київ. Наприкін­ці літа - восени 1919-го українські частини вели численні бої. Окрім більшовицьких та польських військ, українці змушені були протистояти ще й білогвардійцям.

КОЗАК ДІЄВОЇ АРМІЇ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ, 1919 р.

Навесні 1919-го влада Директорії поширювалася лише на декілька повітів Поділля й Волині.

Регулярна Дієва Армія Української Народної Республіки постала лише 1919-го, наприкінці якого нараховувала 20 тисяч багнетів і шабель. Мала на озброєнні близько 150 гармат. Об’єднання з Українською Галицькою армією влітку 1919-го дозволило продовжувати боротьбу за українську державність.

Найчисленнішим родом військ Дієвої Армії УНР була піхота. Основною бойовою одиницею піхоти був полк (бригада), який складався зі штабу, трьох піших куренів, гарматної батареї, розвідувальної, зв'язковою, саперної, санітарної чот, полкової обозної валки та полкового оркестру. Із 1919-го  року базовим тактичним з’єднанням у ній стає стрілецька дивізія.

Українська піхота була краща в наступі ніж в обороні, бо постійно потерпала від браку набоїв. Ворожі позиції часто здобувала атакою на багнети.

Кіннота не набула великого значення. Кінні підрозділи були розпорошені між піхотними формаціями й  не утворювали великих з'єднань, що могли діяти самостійно.

Основною автоматичною зброєю були станкові та ручні кулемети. Також використовувалися гвинтівки та карабіни, пістолети, револьвери. Широко застосовувалися також і руч­ні гранати. Українська кіннота була озброєна, шаблями та пістолетами.

Артилерія, за свідченнями сучасників, була найкращою части­ною українського війська. Часто випереджала піхоту в наступі, знищу­ючи, противника вогнем з гармат, а у відвороті часто відступала остан­ньою, стримуючи натиск ворога.

Українська авіація мала на озброєнні незначну кількість старих літаків ро­сійської та австрійської армій, що зводило функції пілотів до розвідки та зв'язку.

КОЗАК ДІЄВОЇ АРМІЇ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ, 1919 р.

Одним із найпотужніших підрозділів Дієвої Армії УНР була 3-тя Залізна Дивізія, яка влітку 1919-го отримала бойовий прапор.  

Протягом 1919 - початку 1920-го тривали безперервні бої. Славною сторінкою цього періоду став Перший зимовий похід Армії УНР, внаслідок якого українські війська вирвалися з «чотирикутника смерті».

Навесні 1920-го вцілілі підрозділи Армії УНР після короткого перепочинку й реорганізації вкотре вступили у боротьбу проти більшовиків. Але досягнути перелому не вдалося. Восени 1921 року українські війська під командуванням Юрія Тютюнника провели Другий зимовий похід. Він став останнім актом у боротьбі за українську незалежність. Окремі підрозділи української армії та повстанські загони Холодного Яру продовжували боротьбу проти більшовиків іще кілька років.

Українське воєнне мистецтво у 1917-1921 роках народжувалося в боях. У наступальному- застосовувався обхід і охоплення з метою виходу у фланг і тил противника у комбінації з одночасними діями з фронту. Дії піхоти підтримувалися вогнем кулеметів та артилерії.

Бойові дії українських військ характеризувалися рухливістю та швидким маневруванням невеликими підрозділами на великій території. Бойові дії велися, як правило, уздовж залізниці за важливі вузлові станції.

Артилерійські батареї й окремі гармати розташовувались усередині бойових порядків і вели вогонь прямою наводкою. Піхота натомість мала  прикрити артилерію, забезпечивши її захист від атак противника. Кількісну та технічну перевагу ворога українські воїни надолужували завзятістю, витривалістю та високою маневреністю.

Українські військові формування постійно протистояли агресії більшовицької Росії (грудень 1917 - квітень 1918-го, грудень 1918 - жовтень 1919-го, березень - листопад 1920-го), воювали проти білогвардійців (грудень 1918 - січень 1920-го), боролися з поляками за західноукраїнські землі (листопад 1918 - липень 1919-го).