«Воїни. Історія українського війська» - це 20 розповідей про історію військових формувань на теренах України від часів Русі до сьогодення. Експозиція дає змогу зазирнути в минуле та подивитися, якими були однострої та зброя українських воїнів у різні історичні епохи. Світлини супроводжує інформація про тип військових організацій, чисельність і озброєння військ, методи воєнного мистецтва та найвизначніші битви.

ВОЯК УКРАЇНСЬКОЇ ПОВСТАНСЬКОЇ АРМІЇ, 1940-1950-ті рр.

Більшість українців у роки Другої світової війни були змушені воювати під чужими прапорами й за чужі інтереси. Лише 100 тисяч вояків, які пройшли через Українську повстанську армію (УПА), боролися за незалежну Україну. Збройні загони повстанців для захисту місцевого населення від сваволі окупаційного нацистського режиму та протидії радянським партизанам почали створюватися 1942-го. Наприкінці того року вони об’єдналися в Українську повстанську армію. Її символічним днем заснування стало 14 жовтня 1942-го.

Структурувалася УПА за зразком регулярних армій. Гнучка структура дозволяла ефективно розподіляти людські та матеріальні ресурси, пристосовуючись до мінливих воєнних реалій, та досягати значних бойових успіхів.

Територію дій УПА було поділено на генеральні воєнні округи: УПА-«Північ», УПА-«Південь» та УПА-«Захід». Кожна з них мала крайового командира зі штабом та поділялася на територіальні воєнні округи.

Основною тактичною одиницею УПА була сотня. До її складу входили три чоти, які складалися з трьох роїв. Рій налічував 10-12 вояків, озброєних одним легким кулеметом, двома-трьома автоматами та гвинтівками.

В УПА існувала функціональна система командних призначень (ройовий, чотовий, сотенний, курінний, командир загону або тактичного відтинка, командир ВО чи групи, крайовий командир, Головний командир УПА).

Однією з найважчих проблем, з якою довелося зіткнутися командуванню УПА у ході її розгортання, була нестача старшинських (офіцерських) кадрів. Тому, в підпіллі  почалося формування власних підстаршинських та старшинських шкіл.

Рівень озброєння та воєнно-політична си­туація визначали характер військових дій УПА - уникнення генераль­них боїв і партизанська тактика, рейди, диверсійні акції. Дії УПА мали на меті розв'язання кількох завдань: забезпечення себе всім необхід­ним для продовження бойових дій і захист мирного населення від оку­пантів.

ПОВСТАНКА, УКРАЇНА, 1940-1950-ті рр.

Українські жінки забезпечували бійців УПА харчами, одягом, медикаментами. Проте участь жіноцтва не обмежувалася зовнішньою підтримкою визвольного  руху - чимало з них були активними його учасницями. Окремі ділянки повстанської діяльності трималися виключно на жінках. Вони були кур’єрами та зв’язковими, становили більшість медичного персоналу, працювали в підпільних друкарнях, виконували функції розвідниць та інформаторів Служби безпеки Організації українських націоналістів.

УПА була в основному армією піхоти. Протягом 1943-­1944-их у її складі були окремі сотні кінноти й артилерії.

Завдяки постійному маневруванню та зміні місця постою по­встанці не давали ворогові можливості завдати потужного удару. На­томість самі здійснювали несподівані й дошкульні атаки.

Одним із найяскравіших феноменів боротьби українських по­встанців 1940-1950-х стали криївки, які передовсім слугували схован­ками для підпільників. У них також розташовувалися шпиталі та підпільні друкарні.

Розгортання армії відбувало­ся на тлі постійного протистояння на трьох фронтах - антинімецькому (боротьба з органами окупаційної влади), антирадянському (боротьба проти червоних партизанів) і антипольському (боротьба проти відді­лів польського підпілля, що розглядало західноукраїнські землі як частину польської держави).

Коли радянсько-німецький фронт відкотився на Захід, на бо­ротьбу з повстанцями більшовицька система кинула десятки тисяч бій­ців НКВД, залучивши червоних партизанів. На Волині, Поліссі та Галичині спалахували важкі, часом кількаденні бої.

Українські повстанці використовували трофейну зброю. УПА діяла великими силами до літа 1945-го, а внаслідок великих втрат серед особового складу реорганізувалася і перейшла до оборони. Розпочався процес розформування сотень і куренів та переведення їх у збройне підпілля. На кінець 1949-го, наказом Головної команди УПА, і їх було розформовано або демобілізовано.

Проте боротьба тривала ще довго після цього. Останній бій повстанці дали 12 квітня 1960-го на Підгаєччині, Тернопільщина.