16 січня, за громадською ініціативою, Україна вшановує День пам'яті захисників Донецького аеропорту – військовослужбовців, добровольців, медиків і волонтерів, які спільними зусиллями 242 дні (з 26 травня 2014 по 22 січня 2015 років) утримували оборону на території цього об'єкту.

Затяжна й виснажлива оборона рубежів і об'єктів ДАПу почалася вночі 26 травня 2014 року, коли озброєні бойовики висунули вимоги про відступ українських військових. 

13 січня 2015 року внаслідок тривалих інтенсивних танкових і артобстрілів із боку бойовиків обвалилася диспетчерська вежа, зображення якої пізніше стало символом оборони аеропорту.

За офіційними даними, під час оборони ДАП загинули більше 200 військових.

За стійкість і мужність захисників аеропорту 2014-2015 років назвали «кіборгами».

Як ставали «кіборгами»

Спогади Андрія Полухіна, капелана-кіборга, служителя Корпусу Військових Капеланів Християнської служби Порятунку (ХСП).

«Річниця подій в ДАП штовхає до спогадів. Кожен рік. Людина здатна забувати, а ті події забути я просто не можу забути, не дозволю собі. 
Я хочу пам`ятати деякі речі...

Ми їхали вдвох на заміну наших капеланів – Олег Марінченко та Александр Пастух . Ми домовились, що я їду в новий термінал, а Леонід Кравець на вишку. 10 січня потяг, а 11-го вже в Водяному. Нас віз Саша Савіцький, і ми лишились у розвідки. 

Коли їхав, то розхвилювався, що маю надавати духовну підтримку не просто військовим, а хлопцям, що їдуть в аеропорт. Кіборгам. Слава про них вже ширилася повним ходом. Тому це хвилювало. 

Але чомусь спілкування пішло легко. Хлопці виявилися просто хлопцями. Звичайними, своїми.

В сам аеропорт ми потрапили через день, бо про нас не знав штаб. Волноваха, падіння вишки... Леонід пішов домовлятися і вирушили ми лише вночі.

Під час перебування в терміналі я помітив, що всі хто там був – люди. Звичайні. Всі боялися, всім було холодно, всі знесилені. І всі боролися. Найгарячіше оборонялися ті, хто змирився з думкою про смерть. Ті, хто подумки померли. Вони робили більше очікуваного. От саме такі і ставали «кіборгами».

Примирення з думкою про смерть – риса, котра дає свободу. Чим налякати таку людину? Адже вона тепер чекає смерті, як чогось природнього, в рамках звичайного. Іноді, як привілея. 
Просто така людина готова до неї. Готова краще обрати смерть, ніж втрату чогось важливого.

Тоді в ДАПі людина ставала «кіборгом». Людиною, готовою на смерть. Але ж людиною...

Я це бачив.
Я це ціную.
Я пам´ятаю.»