Новий 2014 рік на майдані Незалежності був наймасовішим святкуванням за всю історію цього свята на головній площі країни. Тоді учасники протестних акцій жили очікуванням реакції влади на свої вимоги.

Пропонуємо пригадати, як це було.

На фото: Юлія Пішта.

Янукович і його прибічники вдавали, що протестуючих людей на вулицях і площах українських міст і сіл не існує. Затягування з вирішенням політичної кризи справляло враження затухання Майдану. Та попереду були ще події на Грушевського та Інститутській. Новорічні і Різдвяні свята стали для учасників революції найпам’ятнішими з періоду ще мирного Майдану.

Спогади про події Революції Гідності збираються Українським інститутом національної пам’яті упродовж трьох років. На їх основі видано збірники «Майдан від першої особи. 45 історій Революції Гідності» та «Майдан від першої особи. Мистецтво на барикадах». Завантаживши їх, можна прочитати ці та інші спогади учасників й очевидців подій доленосної зими 2013-2014 років.

Ігор Пошивайло, 1967 року народження, генеральний директор Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції гідності

…нам вдалося деякі музейні програми перенести на територію протесту. …зокрема, ми там провели обрядове коло свят, починаючи від Андрія, Катерини – вони проходили і на головній сцені, і в інших місцях.

Ми бачили, наскільки це важливо для протестувальників. Концерти, флешмоби, майстер-класи з танців та співу, обрядові виступи наших колективів допомагали, бо багато людей на Майдані були національно свідомі. Вони були прихильниками народної культури, особливо представники західних регіонів – традиційна культура була невід’ємною складовою їхнього життя, і саме на Майдані вони діставали у цьому моральну підтримку. Беручи участь у таких заходах, вони ненадовго скидали з плечей тягар політичної відповідальності, побутових проблем. Пам’ятаю, як охоче хлопці та дівчата долучалися до наших заходів. Пізніше, переглядаючи наші відео, я побачив Олександра Капіноса, який танцював під час одного з наших флешмобів, у переході на майдані Незалежності, – так радісно, піднесено...

Пам’ятаю також акцію «Різдвяний дзвін» і «Хода Різдвяних зірок». Це була хода від Михайлівського Собору до Софійського, центром Києва і завершувався Хрещатиком – на Майдані. Я пам’ятаю, скільки людей долучалися до цього. І це така могутня підтримка була, коли одночасно дзвони Києва дзвонили гуртом – очищаючи простір. Було таке піднесення, віра, що ми переможемо, Майдан переможе. Було відчуття позитивної енергетики, радісної і світлої.

Сергій Пітік, 1971 року народження, підприємець

До «Дзвінкової криниці», що в Межигір’ї, ходила Таня Чорновіл, збирала групу. Потім її побили. … Всі розуміли, що натиснути на Януковича через Межигір’я – це гарна ідея, але як туди організувати багато людей? Ми стали переписуватися у Фейсбуці, зверталися до депутатів, активістів. Ідея висіла в повітрі, треба було зробити, щоб у Януковича земля під ногами горіла. Стоїть мільйон на Майдані, а влада ігнорує, треба було щось робити. Треба було показати, що він тут чужий, що так не можна поводитися з народом. Тому після 29 грудня ми стали кожного дня ходити на так звану прощу під «Дзвінкову криницю». 1 січня я першого разу туди поїхав з хлопцями. І ми кожного дня зранку приїжджали туди, пробивалися через кордони міліції, і йшли до криниці.

І завжди там із «Беркутом» були якісь проблеми. Числа 5 мене там затримали – я сів у машину і мене затримали. Друзі зателефонували адвокату, він приїхав і витягнув мене звідти. Я там у машині, мабуть, години дві просидів. Вони привезли липовий акт, ніби то я 29 грудня десь щось порушив, тому мене потрібно заарештувати.

Ми брали участь в усіх акціях. Знаєте, таке було відчуття, що все одно ми переможемо, просто потрібно щось робити. …Було зрозуміло, що треба брати участь у всьому, що відбувається. А якщо нічого не відбувається, то треба щось організувати. От так організували цю прощу, і потрапили у новини… особливо, коли нас прийшло 17 чоловік, а проти нас було 17 автобусів «Беркута». Ми потрапили до всіх новин. Це було яскраво! А коли наступного дня ми прийшли і був лише один автобус із «Беркутом», ми говорили: «Що, нас вже не поважають?»

Тетяна Сапсай, 1991 року народження, еколог, волонтер, журналістка

…1-го січня (ну якось так, коли втомлюєшся, якщо ти в одному ритмі живеш, майже не спиш) я зі своїм другом поїхала подорожувати автостопом Україною. Ми поїхали через Житомир, Рівне, Дубно, Львів, Стрий, Сколе, і знову Львів, Тернопіль, Київ. Коли ми приїхали в Рівне в три години ночі, там були намети, стояла п’яна дівчинка, якась вона така явно зальотна була, і хлопчина-майданівець. Там були дві бочки, одна з яких уже прогоріла, і він намагався знизу туди все вугілля запхнути, щоб ця п’яненька туди не влізла. А ми в прапорах їхали, обгорнуті ними… І коли вони почули, що ми їдемо з Києва, для них це взагалі було: «Ого, з самого Києва до нас приїхали!»

А іншого вечора, ми замерзли і не могли ніяк доїхати до Тернополя, стали на якійсь транспортній розв’язці. Підходить до нас жінка, бачить що ми з прапором таким великим. І вона питає: «Звідки, хто ви?» Ми їй розказуємо. Вона побігла додому, принесла нам розклад потягів. Ми їй кажемо: «Ні, ми їдемо автостопом, ну це такий наш вибрик, ми їдемо тільки машиною». Вона тоді побігла, принесла нам чаю, такий пиріг великий, бо ми ж замерзли. І потім вона нам ще дзвонила тиждень потому, питала як ми добралися: доїхали-не доїхали, бо ми були за її ідею. Вона нам дуже дякувала. У Львові більше людей було, якраз же ж вихідні, після Нового року. То так дивно сприймалося, що ми з Києва: зазвичай їдуть в Київ, а ми з Києва приїхали.

Олена Гречанюк, 1992 року народження, редакторка, волонтерка, громадська активістка

Ми вирішили з родиною Новий рік на Майдані відсвяткувати. Майже завжди це свято ми відзначали на Майдані, але цей Новий рік був особливий. Бо, по-перше, стільки народу було! Просто не було, де яблуку впасти. І мені сподобалося, що, порівнюючи з моїм досвідом попереднім, коли всі були п’яні, палили… А тут цього не було. Ніхто не вживав алкоголю, бо так і сказали: «У нас сухий закон на Майдані». І, дійсно, ніхто не випив. Всі були, як то кажуть, п’яні від тієї атмосфери, енергетики! Мені дуже сподобалося. Я була вражена! Стільки людей прийшло! Хтось придумав собі в національному кольорі цікаві новорічні прикраси. Одне одному бажали, навіть незнайомці. Дуже весело було. Він мені дуже запам’ятався. Це був дійсно найкращий Новий рік в моєму житті.

Вячеслав Пономарьов, 1985 року народження, менеджер культурних проектів

Взагалі передати те, що відбувалося, неможливо. Те, що відбувалося на сцені в новорічну ніч, було аж занадто за наповненням. Це було красиво, дуже якісно – за атмосферою і за енергетикою. Настільки феєричні почуття переповнювали, що… Навряд чи я ще колись у житті зможу пережити щось подібне, і багато хто з музикантів, думаю, теж. О 9-й ранку після новорічної ночі ще під сценою залишаються сотні тисяч людей, які продовжують танцювати, радіти і вітати один одного з Новим роком – це… ну просто шалені емоції, шалена енергія. Чомусь коли просять: «Розкажи про сцену», – в мене в пам’яті завжди постає оцей Новий рік. Це була просто феєрія. Й інші, звичайно, були моменти.

…Був англійський музикант Нейл Тейлор, який грає в команді з величезною кількістю музикантів – виконавців і гітаристів. Він подзвонив полякам, а поляки мені. Його взагалі ніщо не поєднує з Україною – ні родинних зв’язків, ні друзів немає, ну от просто він захотів. Ми з ним зв’язалися, а в нього щодо сцени були певні вимоги. Він каже: «Ну, мені треба оцього всього дотриматися…» У нас була довга з ним переписка, і я кажу, що не знаю, чи зможемо, бо в нас зараз немає коштів, аби орендувати все, що тобі треба. Він зв’язався з офісом компанії Warwick. Компанія Warwick зв’язалася з українським представництвом… З Warwick подзвонили мені й сказали: «Заберіть техніку». І вони безкоштовно, через сім кіл, надали техніку – без документів, без нічого. Вони навіть не спитали, як мене звати, просто уточнили: «Коли назад завезете?» Я сказав: «Давайте в понеділок». Ну, і я їм у понеділок завіз те все назад. І ми отаким от чином забезпечили цього Тейлора технічним обладнанням. Він з родиною прилетів, зі своїми музикантами. В Новий рік вони виступали о 3-й годині ночі.

Мене це дуже здивувало, тому що… Чудак такий, типу, з Британії дзвонить і каже: «Я хочу виступити у вас на Майдані». До річниці цієї події, у ніч з 2015-го на 2016-й, він запостив на ютубі відео з Майдану і каже: «Це, мабуть, найкращий Новий рік, який був у мене взагалі». Це при тому, що він із купою музикантів переграв взагалі-то.

Іван Семесюк, 1979 року народження, художник, письменник

Я дуже добре пам’ятаю Новий рік. Це був найкращий Новий рік у моєму житті. І багато хто так думає. Це було неймовірно. Усі ці футбольні хулігани, причому з усієї України – як вони палили свої фаєри! Це все було неймовірно красиво. І здавалося вже тоді, що це була атмосфера перемоги. Хоча все було ще попереду насправді.

Дмитро Різниченко, відомий журналіст, сказав дуже класно, що було у певний момент таке відчуття, ніби з Майдану йде стовп світла в небо. Тобто це була така штука, вища за натовп… Якісь такі розкрилися глибини українського менталітету, котрі оцей от звичайний натовп… просто забили. І насправді цей натовп створили не найтупіші, а найрозумніші. Всі на Майдані жили за алгоритмом, котрий був заданий кращими людьми України. Це була така абсолютно неймовірна річ – абсолютна приязнь один до одного і готовність захищати незнайому людину. Звичайний натовп ніколи так не поводиться. Це було вражаюче.

На Майдані мені здавалося, що все робиться правильно, чітко і дуже грамотно. Хоча із середини це виглядало досить хаотично, дуже по-українськи. Ми постійно боїмося, що нас оцей український хаос просто розкидає, і нічого не буде. Отак от виглядає. Українці – це такий собі мурашник. Дивишся збоку і думаєш: вони якісь шизофреніки, котрим, в принципі, треба якогось керманича, щоб їх направляв. А насправді – бац-бац – і ти уже бачиш мурашник конкретний: у кожного своя роль, і ніхто ні на кого не гавкає. Тому я от на це дивився – і мені все подобалось, і я розумів, що все буде нормально, хоч і тяжко.

Тетяна Привалко