1. Що таке ГДА УІНП?

Законом України «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» передбачено створення окремої цивільної установи – Галузевого державного архіву Українського інституту національної пам’яті, якому будуть передані носії архівної інформації репресивних органів за 1917-1991 роки (за винятком носіїв архівної інформації, які зберігаються в центральних та обласних державних архівах) для забезпечення повноцінного доступу.

ГДА УІНП утворений постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2016 р. № 1000 «Про створення галузевого державного архіву Українського інституту національної пам’яті» як державна архівна установа, що належить до сфери управління Українського інституту національної пам’яті.

ГДА УІНП після передачі архівних документів із силових відомств зберігатиме найбільшу кількість документів репресивних органів за 1917-1991 років в Європі. В Україні сконцентровані документи, які готувалися в Москві, але поширювалися як на всю територію Радянського Союзу, так і на окремі адміністративні одиниці, які могли не мати жодного стосунку до України.

Доступність архівів залежить передусім від фактичного місця зберігання історичних документів. У Білорусі, Росії, Казахстані, країнах Центральної Азії документи радянських спецслужб і надалі зберігаються в архівах вже сучасних спецслужб. І доступ до них суттєво обмежений.

Натомість у тих країнах, де ці документи передані в спеціалізовані цивільні установи, а доступ гарантований відповідним законодавством, помітна незворотність змін – там архіви комуністичних спецслужб відкриті, і будь-хто та будь-коли, незалежно від політичних змін, має можливість вільно працювати з оригіналами документів. Прикладом в цьому є Німеччина, Чехія, Польща.

Підтвердженням необхідності зберігання документів репресивних органів саме в окремій цивільній установі є досвід Латвії, де вперше на теренах СРСР вдалося заволодіти архівами КГБ разом з повною картотекою агентів. У 1994 році Латвія прийняла спеціалізований «Закон про зберігання й доступ до звітів колишнього Комітету державної безпеки і про перевірку фактів щодо співробітництва окремих осіб із КГБ» і вслід за Німеччиною та Естонією увійшла до трійки країн в Європі, де діяло таке законодавство. Але сьогодні в силу різних обставин документи репресивних органів Латвії розпорошені між Національним архівом та Бюром із захисту Конституції (контррозвідка). Із двох десятків архівістів, які працювали в Національному архіві у відділі з документами КГБ, нині працює лише дві особи, а спецслужба дуже неохоче видає історичні документи. Крім того, представники нинішніх спецслужб Латвії постійно підкреслюють, що документи неіснуючої держави нібито містять державну таємницю незалежної країни і вимагають від усіх зацікавлених документ з оформленим правом на доступ до секретної інформації. Самі ж науковці не погоджуються на такий крок, цілком логічно вважаючи ці документи абсолютно відкритими і такими, які не можуть містити будь-яких таємниць.

Ще одним аргументом на користь створення спеціалізованого архіву є той факт, що у силових відомствах історичні документи за 1917-1991 роки перебувають у неспеціалізованих архівах, часто в секретаріатах чи режимно-секретних підрозділах. Зберігання історичних документів і вивчення історії України – це не властиві для силових відомств функції. Їхні основні завдання кардинально інші – ловити злочинців, забезпечувати безпеку, протидіяти тероризму тощо. Крім того, подальше перебування документів репресивних органів робить ці силові відомства певними продовжувачами ганебної практики, яка існувала в СРСР. Тому важливо позбутися цієї спадщини радянського тоталітарного минулого. Також приміщення силових відомств є режимними об’єктами, і це викликає незручності та накладає обмеження як на самих працівників архівів, так і на відвідувачів: у архіву немає можливості проводити оцифрування документів шляхом залучення людей та обладнання ззовні, відвідувачам необхідно щоденно тратити зайвий час на отримання перепусток, журналістам – заздалегідь домовлятися про дату та годину зйомки.

Нині в Україні повноцінно відкритий лише один силовий архів, у якому зберігаються документи комуністичних спецслужб, – Архів СБУ. Натомість документи інших репресивних органів розкидані по багатьох установах. Про існування цих архівів знає значно менше коло осіб, навіть істориків чи дослідників. А користувалися такими документами ще менша частка громадян.