9. Яка європейська законодавча база та практика застосування у сфері відкриття інформації з архівів комуністичних спецслужб?

Починаючи з 1989 року країни Центральної та Східної Європи для подолання наслідків тоталітарного минулого рухалися в напрямку створення окремих цивільних інституцій з архівами таємної поліції. Подальше використання інформації з цих документів регламентувалося через ухвалення парламентами держав спеціальних законодавчих актів, за якими матеріали колишніх комуністичних спецслужб виділені в окрему категорію й означені як особливо важливі. Такі окремі закони діють в Албанії, Болгарії, Німеччині, Польщі, Румунії, Словаччині, Угорщині, Чехії. На пострадянському просторі Литва, Латвія, Естонія та Україна наразі залишаються єдиними країнами, в яких існує спеціальне законодавство щодо архівів комуністичних спецслужб і ведеться цілеспрямована робота з вивчення документів.

Перший подібний закон був прийнятий в грудні 1991 року в Німеччині. Його ключові положення закріплені у законодавчих актах й інших посткомуністичних держав:

• доступ до інформації про осіб, причетних до функціонування комуністичних органів безпеки та репресивної системи;

• захист персональної інформації про згаданих у документах третіх осіб через анонімізацію;

• право особи, що постраждала від діяльності спецслужб, на певний час обмежити доступ до своєї справи;

• вимоги більшої відкритості інформації стосовно публічних осіб;

• відповідальність дослідників за можливе розголошення особистої інформації.

Головною ідеєю цих законів став пріоритет захисту прав жертв тоталітарних режимів перед правами осіб, які працювали на ці режими.

У більшості посткомуністичних країн були створені спеціальні державні органи, які вилучали документи з державних органів безпеки, займалися упорядкуванням отриманих архівів та організацією історичних досліджень і юридичних процесів проти осіб, запідозрених у співпраці з репресивними спецслужбами. Першим архівом такого типу в Європі стала установа, очолювана Федеральним уповноваженим з документів служби державної безпеки колишньої НДР. Протягом 1990-2000 років подібні установи виникли майже у всіх посткомуністичних країнах.