28 серпня 2014 р. Український інститут національної пам'яті провів круглий стіл „Закляті друзі. Нацизм і комунізм у розпалюванні ІІ світової війни (до 75-их роковин пакту Ріббентропа-Молотова)”. Захід відбувся у прес-центрі Українського національного інформаційного агентства „Укрінформ” (м.Київ, вул. Б. Хмельницького, 8/16).  

На круглому столі історики та правники обговорили наслідки пакту Ріббентропа-Молотова, намагалися дати правову оцінку гітлерівсько-сталінському переділу Європи у 1939 році та вияснити, чи чекатиме комунізм свій „Нюрберг”.

Також піднімалися питання щодо співпраці тоталітарних нацистського і комуністичного режимів у 1939–1941 роках, наслідки нацистсько-радянських домовленостей для України та юридичної оцінки злочинів нацизму та комунізму.

Учасниками круглого столу були: віце-прем’єр-міністр України Олександр Сич, директор УІНП Володимир В’ятрович, доктор історичних наук Іван Патриляк, голова правління Української Гельсінської спілки з прав людини, директор Харківської правозахисної групи Євген Захаров, відомий правник Володимир Василенко, голова всеукраїнського товариства „Меморіал” Степан Кубів, історики та громадські діячі Іван Заєць, Ярослав Антонюк, Ярослав Файзулін, Ростислав Пилявець, Володимир Іванченко, Сергій Рябенко, Олександр Іщук, Микола Боровик та інші зацікавлені особи.

Захід розпочався з вступного слова модератора круглого столу, директора УІНП Володимира В’ятровича. Він наголосив на тому, що сьогоднішній круглий стіл до 75-их роковин пакту Ріббентропа-Молотова є частиною серії подібних зустрічей, організованих і проведених УІНП у квітні-червні 2014 р. Тема круглого столу є актуальною ще й тому, що зараз Україна зіштовхнулася з подіями, які багато в чому нагадують події 1939 р. Російська Федерація активно підтримує сепаратистів на Донбасі та втручається у внутрішні справи України, і її дії сильно нагадують дії гітлерівського та сталінського режимів періоду 1939-41 рр. Ситуація дійшла до того, що в Донбасі відкрито воюють солдати російської армії. Саме тому важливим є вивчення історичного досвіду, щоб зробити належні висновки на майбутнє. В’ятрович висловив сподівання, що цей круглий стіл сприятиме успішній дискусії між фахівцями, виробленню пропозицій до уряду України щодо юридичної оцінки наслідків нацистсько-радянських домовленостей 1939 р. для України та засудження злочинів нацизму та комунізму.

Далі з вітальним словом виступив Степан Кубів, Голова всеукраїнського товариства „Меморіал”. Він наголосив на кількох важливих моментах. По перше, запропонував зробити день 23 серпня днем пам’яті жертв змови гітлерівського та сталінського режимів, як це є в деяких країнах Європи. На думку Кубіва, відмова від тоталітарної спадщини – це умова успішного розвитку незалежної України. Якщо цього не зробити – то неминуче будуть проблеми, про що свідчить і нинішня ситуація в Криму та Донбасі. На жаль, і до сьогодні все ще сильно відчуваються наслідки перебування України в складі СРСР. Частина населення України і на 23 році незалежності ментально все ще тяжіють до радянського минулого.

По-друге, доповідач висловив думку, що українській владі слід відмовитися від використання давніх пропагандистських штампів, які існують з часів СРСР, і стимулювати вивчення історії ХХ століття молодими українськими дослідниками, щоб вивчати і знати правду про минуле України. Зважаючи на упередженість і ідеологічну заангажованість більшості історичних праць періоду 1945-1991 рр. є потреба у підготовці і виданні нових книг, підручників, у яких історичні події аналізувалися б з точки зору сучасної української держави. Це не означає, що історію слід переписувати чи змінювати, в чому нерідко звинувачують молодих авторів. Навпаки, це означає, що слід ретельно розібратися у подіях минулого України та дати їм належну історичну оцінку, не копіюючи точку зору, яка існує в інших країнах, а виробляти своє історичне бачення подій. Важливу роль у цьому процесі має відігравати вивчення раніше недоступних документів з радянських „спецхранів”, вивчення спогадів учасників подій, їх ретельний аналіз Без цього Україна ризикує залишитись у полоні історичних поглядів, вироблених радянськими, російськими та іноземними істориками. Так не повинно бути, адже зараз практично кожна країна має власне бачення історичних подій, і воно нерідко відрізняється від поглядів сусідніх держав.  

По-третє, Кубів наголосив на тому, що зразки таємної дипломатії, які мали місце в період 1939-41 рр., мають бути визнані неприпустимими. Всі подібні утаємничені зговори, таємні пакти не повинні мати місце в сучасному світі. Важливі міждержавні угоди повинні бути відкритими, щоб суспільство знало їх зміст. Події 1939 р. показали, що Сталін використав домовленості з Гітлером для пред’явлення своїх вимог іншим країнам. Секретні протоколи фактично ділили світ по новому, і від цього постраждали сусіди СРСР і Німеччини – Україна, Польща, Латвія, Литва, Естонія і інші держави. Фактично таємний протокол 23.08. 1939 р. спричинив і подальші військові конфлікти та Другу світову війну, які в сукупності тривали 6 років. Невтручання світу в тогочасну українську ситуацію призвело до того, що конфлікт ще більше загострився.

Кубів висловив думку, що події Майдану спричинили певні зміни в ментальності українців і сприйнятті ними сучасності. Особливо це стало помітно після початку бойових дій на Донбасі і неприхованої підтримки Росією сепаратистів в Україні. Такі дії Росії поставили під загрозу існуючий світовий порядок. Оскільки у В.Путіна є ядерна зброя, у світу немає іншого вибору як постати єдиним фронтом проти агресії Росії в Україні. Політика В.Путіна є небезпечною не лише для України, але й для всього світу. Лише принциповою позицією можна повернути до тями політиків в Кремлі, які фактично користуються методами Сталіна та Гітлера 75-річної давності і прагнуть нового переділу кордонів не лише в Україні, але й у Європі.

В кінці виступу Степан Кубів привітав учасників круглого столу, висловив думку, що такі круглі столи дозволяють всім більше дізнатися про події 1939-41 рр., щоб унеможливити подібні трагічні події в майбутньому.

Модератор заходу Володимир В’ятрович додав, що в Україні 23 серпня традиційно відзначається День прапора. При цьому всі знають, що ця дата була обрана випадково, одним з авторів ідеї був Дмитро Табачник, історичної підстави ця дата не має. Саме тому УІНП буде ініціювати перенесення дати Дня прапору на інший день, в який відбувались важливі події (наприклад, пов’язані з створенням прапору УНР), а на 23 серпня можна поставити у історичний календар День пам’яті.

Наступним виступив віце-прем’єр міністр України Олександр Сич. Від імені уряду він привітав всіх учасників і побажав успіху в сьогоднішній роботі круглого столу. На його думку, такі заходи мають велике значення для формування ментальності сучасного українського суспільства. Доповідач наголосив на тому, що в сучасній Україні і досі багато чого залишилось від часів СРСР. Навіть у побутовій мові нерідко замість слів „купив”, „виготовив” можна почути їх аналоги часів СРСР періоду існування дефіциту – „вибив”, „дістав” і т.п. Це стосується і сьогоднішньої теми круглого столу. Багато хто з українського суспільства досі живе в дискурсі совєтського часу, і не знає (часто навіть не хоче знати) правди про пакт Молотова-Ріббентропа. Правду про те, як Сталін і Гітлер ділили сфери впливу в Європі знають далеко не всі громадяни України. Багато хто бачить досі історію України ХХ століття через призму кремлівських істориків, або з радянських книг. Тому є потреба треба чітко знати: що це був за пакт, що спричинило Другу світову війну, як співпрацювали Гітлер і Сталін в 1939-41 рр. і т.п.

Сич наголосив, що українці повинні трактувати власну історію з власної точки зору, а не повторювати її вслід за російськими авторами. Саме завдяки таким повторам, нав’язаним з російських книг і ЗМІ, Росії досить легко вдалося опанувати Крим, і мати стільки прихильників в Донбасі. Наша держава повинна сприяти правдиву історію України, а не вірити брехні, яка поширюється іншими державами. Світова історія свідчить, що доля мешканців колишніх колоній – тривалий час виховуватись на літературі окупантів, причому чимало брехливих ідей надовго осідало в головах у людей. Саме тому українські історики повинні сформувати свою концепцію історії України, і щоб це зробити слід активно працювати вже зараз.

Також Сич висловив думку, що якщо у світі вже осудили нацизм на Нюренбергському трибуналі, то так само слід засудити і комунізм. СРСР виграв війну з Німеччиною, був в числі переможців в 1945 р., і тому процес засудження комунізму не набув розвитку, виявився заблокованим аж до 1991 р. Але тепер всім європейським державам обов’язково слід це зробити, адже багато хто досі не розуміє, наскільки злочинним був сталінський режим. І українські історики теж повинні взяти участь в цьому процесі.

Модератор круглого столу В. В’ятрович додав, що комунізм і нацизм – це два режими, які наробили найбільше лиха у світі в ХХ столітті. Нацизм засудили в Нюренберзі. Але комунізм існував значно довше, аж до розпаду СРСР в 1991 р. Треба сказати, що після 1991 р. комунізм було засуджено в ряді країн Східної Європи. Але і в Україні справа теж нарешті зрушилась з мертвої точки. Комуністична партія України зараз перебуває під судом. Причина: вони підтримували терористів на півдні і сході України. І хоча поки що суд не стосується минулого періоду діяльності КПУ, але ж коріння такої діяльності бере початок ще з минулого століття, а це не багато і не мало - майже сторічний період. Можливо наступні вибори до українського парламенту відбудуться без КПУ у виборчих бюлетнях. Адже суспільство дійшло до консенсусу, що антиукраїнських партій у виборчих бюлетнях не повинно бути.

Перейшовши до до конкретних справ круглого столу, В.В’ятрович нагадав присутнім, що два тоталітарні режими (німецький і совєтський) були дуже схожі між собою. Саме тому немало істориків небезпідставно вважають, що сучасний світ ніколи не буде спокійним, поки офіційно не засудять комунізм. Сучасна загроза з боку Росії до України – теж походить саме звідси. Адже президент Росії В.Путін не раз заявляв, що вважає розпад СРСР геополітичною катастрофою ХХ століття, і, очевидно, хоче відродити СРСР в новому, більш модерному вигляді. Це може бути як Митний союз, так і т.зв. „Русский мир”. Саме тому слід ретельно вивчати роль нацизму і комунізму у розпалюванні Другої світової війни, адже дії В.Путін багато в чому нагадують дії Гітлера та Сталіна.

З виступом про передумови і причини підписання пакту Ріббентропа-Молотова виступив доктор історичних наук, професор історичного факультету КНУ імені Т.Шевченка Іван Патриляк. Він наголосив на тому, що брехня про німецько-радянські договори і таємний протокол до них і досі активно ширяться в Росії. Між тим, на його думку, слід проаналізувати питання ретельно. Зважаючи на обмеження в часі, І.Патриляк зачитав лише основні тези свого виступу. Ось що він розповів про передумови і історію підписання пакту Ріббентропа-Молотова:

Коріння співпраці нацистів і більшовиків – закопане дуже глибоко. Ще в 1848 р. німецькі автори комуністичного маніфесту К.Маркс і Ф. Енгельс писали, що в перспективі можлива велика війна внаслідок виникнення і поширення у світі революції, спричненої комуністичнимии ідеями. Зазначали, що така революція могла навіть знищити найбільш слабкі нації, в т.ч. і слов’ян (українців, росіян і інших). Про можливість такої революції і війни є згадки і у інших працях цих авторів.

Такі прогнози були небезпідставні. Вже через 65 років в 1914 р. почалась Перша світова війна, спричинена конфліктом інтересів найбільш потужних держав світу. Ця війна, на думку багатьох більшовиків, могла перерости в революцію. Один з лідерів російських більшовиків В.Ленін в 1916 р. в Швейцарії написав статтю „Воєнна програма пролетарської революції”. Він зазначав, що одночасна комуністична революція в усіх країнах світу неможлива, і тому вона спочатку відбудеться лише в частині країн. Але якщо так, то світ згодом чекає ще й Друга світова війна з новою хвилею революцій. Фактично Ленін напророкував Другу світову війну. Після захоплення влади в Російській імперії керовані ним більшовики поширили революцію на всі провінції своїми багнетами, але в Польші в 1920 р.зазнали поразки, і в Європі поширити революцію їм не вдалося, хоча окремі події в Угорщині, Німеччині вказували на таку можливість. Зате на території Росії більшовики досягли повної влади, приєднали до себе Україну і інші колишні національні території Російської імперії, утворили СРСР. Радянська Росія мала намір і далі впливати на ситуацію у світі, готувалась до подальших воєн. Так званий „експорт світової революції” був одним з головних завдань російських більшовиків. Але ослаблення внаслідок тривалої війни не дозволило більшовикам здійснити свої плани в 1920-х рр.

Починаючи з 1919 р. Радянська Росія досить активно співпрацювала з Німеччиною, а в 1922 р. було підписано Рапальський договір, в якому обидві держави відмовились від взаємних претензій, погодившись розпочати стосунки практично з чистого листа. Німеччина була ослаблена внаслідок поразки в Першій світовій війні, і тому пішла на значні поступки СРСР. Фактично співпраця між двома державами, які зазнали поразки у Першій світовій війні, була неминучою, адже держави-переможці (США, Великобританія, Франція) поставили їх у дуже незручне становище. Цим вони посприяли їх зближеннню.

Тим часом, вже в 1920-х рр. СРСР відкрито висловлював намір поширити свою ідеологію на весь світ. Сталін в 1931 р. заявив, що СРСР повинен за 10-15 років пройти шлях індустріального розвитку, який більш розвинені країни пройшли раніше за 50 років, інакше СРСР неминуче „зімнуть” в майбутній війні. Саме тому з 1928 р. активно проводилась політика індустріалізації і колективізації. Також суттєво зростала чисельність Червоної армії, яка стала найбільшою в світі. Згодом стало зрозуміло, що утримувати таку велику армію без її активного використання практично неможливо.

Коли в 1933 р. в Німечччині до влади прийшов Гітлер, Сталін уважно стежив за ним. Він сподівався, що війна в Європі, на яку так сподівалися більшовики, все-таки почнеться з подачі Гітлера, рівень життя робітників погіршиться і пролетарі почнуть боротись за покращення свого життя, що дасть змогу СРСР втрутитися у європейські справи. Але ці його надії так і не справдилися.

В 1938-1939 рр. Сталін дещо поміняв свою політику. Коли амбіції Гітлера стали цілком очевидними, і він захотів отримати частину території Чехословаччини, то Сталін запропонував Чехословаччині військову допомогу, але президент Бенеш її не прийняв. Він боявся Червоної армії куди більше, ніж військ Гітлера. Власне з захоплення території Чехословаччини, не населеної німцями, і почалася війна. Вперше Гітлер претендував на ненімецькі території, де не було більшості німецького населення. Виправдати такі дії захистом інтересів німців, як у випадку з Австрією, ніякої можливості не було. Гітлер, звісно, перестраховувався, цікавився позицією Кремля, навіть перестав лаяти комунізм, що постійно робив до того. Очевидно, йому був бажаний нейтралітет з боку СРСР.

В цей же час Сталін знайшов спосіб повідомити, що він цілком здатен на зближення з Німеччиною. 10 березня 1939 р. Сталін у своєму виступі на 18-му зїзді більшовицької партії сказав про те, що „капіталістичним країнам посварити між собою Німеччину і СРСР не вдасться”. Сталін турбувався і українським питанням, зокрема, щоб німці не зайняли Карпатську Україну, щоб не утворили там плацдарм для просування власних інтересів в Україні. Ці сигнали були почуті в Берліні. В результаті 14 березня 1939 р. Гітлер дав відмашку на захоплення Карпатської України Угорщиною. Фактично в Карпатській Україні вперше серйозно зійшлися геополітичні інтереси СРСР і Німеччини. Сталін побачив, що Гітлер починає активно руйнувати мирну систему, і це його цілком влаштовувало. Німці ж в свою чергу з виступу Сталіна зрозуміли, що він не проти домовлятися з ними. До того ж в травні 1939 р. у відставку було відправлено міністра закордонних справ СРСР, якого на заході вважали прихильником системи колективної безпеки в Європі – Максима Литвинова. На його місце став найближчий помічник Сталіна – В’ячеслав Молотов.

В той же час Німеччина готувалась до нападу на Польщу. Ці наміри стали очевидними для європейських держав, які прагнули створити систему колективної безпеки на континенті. Головними гарантами незалежності Польщі згідно версальської системи виступали Франція і Англія. Ці країни запропонували СРСР чітко визначитись і підтримати Польщу та прибалтійські держави. Але Сталін хоч на словах і підтримав таку пропозицію, але сказав, що це можливо лише тоді, якщо Червона армія у разі війни зможе діяти самостійно в цих країнах, без стороннього контролю. Всі держави від такої завідомо неприйнятної пропозиції, звісно, відмовились. В результаті переговори СРСР з французами і англійцями зайшли в глухий кут і стали просто-таки лицемірними. В липні 1939 р., коли в Москві радянськими дипломатами велись повільні і безрезультатні переговори з Англією і Францією, приховані з Німеччиною переговори просувалися значно активніше. Німці готові були на поступки: віддати до сфери впливу СРСР Прибалтику, Бесарабію, частину Польщі і інші території. Саме про це інформували Сталіна його дипломати потаємними шифротелеграмами з Німеччини.

Збреглися свідчення членів Комуністичного інтернаціоналу про заяву Сталіна влітку1939 р., що „пора починати велику війну в Європі”. Сталін начебто сказав, що СРСР після нападу Німеччини на Польщу зможе потім вигідно вступити у війну і отримати великі вигоди в ній. Саме тому Сталін вирішив прийняти пропозицію німців про співпрацю, а пропозиції англійців і французів про мирне співіснування в Європі - відхилити. Звісно, ці свідчення нерідко піддавали сумнівам російські історики, адже документально слова Сталіна підтвердити важко, це лише спогади окремих людей. Зате подальший хід подій показав, що в цілому Сталін саме так і бачив майбутнє.

18 серпня 1939 р. була підписана торгівельна-кредитна угода між СРСР і Німеччиною. Гостро потребуючи нейтралітет СРСР у майбутній війні проти Польщі, Гітлер 20.08. 1939 р. написав особистого листа Сталіну, з пропозицією про зустріч. Він запропонував, щоб 22 серпня 1939 р. відповідальний державний діяч Німеччини відвідав Москву для особистого обоговорення всіх важливих питань, які цікавлять уряд СРСР. Сталін дав позитивну відповідь на листа і запропонував призначити зустріч на 23 серпня.

Одразу ж почалася підготовка до цієї зустрічі. Гітлер сказав своєму міністру закордонних справ Ріббентропу їхати, дав повноваження і вказівки щодо того, яку позицію слід зайняти на переговорах. Він вважав, що у разі вироблення домовленностей з СРСР „весь світ опиниться у мене в кишені”. Сталін в свою чергу вважав, що він здатен на цих переговорах обманути Гітлера і забезпечити просування своїх інтересів.

Тим часом у липні-серпні у Москві тривали консультації радянських дипломатів з представниками Англії і Франції. Переговори з ними вів К.Ворошилов. Існує легенда, що під час переговорів до залу, де вони відбувалися, увійшов посильний від Сталіна і переказав Воршилову такі слова: „Клим, Коба велел сворачивать шарманку”. Це означало, що Сталін потаємно порозумівся з німцями, і тому слід перервати перемовини. Ворошилов тут же заявив, що „щось нам з вами, капіталістами, домовитися не вдається”, встав і вийшов. Таким чином, переговори несподівано припинилися. Коли англійці і французи їхали з Москви, по дорозі вони побачили приїзд міністра Ріббентропа, і зрозуміли чому їх тривалі переговори були безрезультатними. Згодом вони визнавали, що фактично їх „розвели, як котенят.

Розмова між Сталіним, Молотовим та Ріббентропом у Кремлі відбулася ввечері 23 серпня 1939 р. виявилася короткою та дуже змістовною. Порозуміння сторони досягли швидко. За основу прийняли радянські пропозиції. Таємний протокол також був схвалений і підписаний ближче до опівночі. Сфери впливу в Східній Європі було обговорено і розділено. Поділ відбувся не за етнічними інтересами народів, долями яких політики розпоряджалися що називається „по глобусу”, а так як захотіли Сталін і Гітлер. Незалежна Польща мала припинити своє існування, більша частина її території опинилася в сфері впливу Німеччини. У сферу впливу СРСР потрапили західна Україна і Білорусь, прибалтійські держави, менша частина Польщі.

1 вересня 1939 р. війська Гітлера напали на Польщу. Сталін же, незважаючи на прозання німців, вступив у війну лише 17 вересня, щоб затягти час і зберегти сили. Привід щодо нападу СРСР на Польщу німецькі і радянські дипломати придумували фактично разом. СРСР згодом маніпулював тим, що „захищатиме інтереси українців і білорусів, адже Польща розпалася, її уряд втік і лишив всіх напризволяще”.

Де-факто СРСР і Німеччина у вересні 1939-червні 1941 рр. були союзниками. Де юре – все-таки ні, адже офіційні документи про це так і не були підписані. Проте з осені 1939 р. весь світ сприймав СРСР і Німеччину, як спільників. Фактично у вересні 1939 р. вони спільними зусиллями поділили територію Польщі, згодом тісно співпрацювали у різних сферах. Були навіть спільні військові паради (наприклад, ку вересні 1939 р. в Бресті; його приймали танкісти – К.Гудеріан та С. Кривошеїн). Всі в світі знали, що СРСР активно постачав в Німеччину продукти, вугілля, інші важливі ресурси. В свою чергу, німецькі спеціалісти консультували радянських, СРСР отримав з Німеччини новітню техніку, літаки, мотори тощо. Крім того, СРСР активно допомагав Німеччині в 1940 р., коли вона воювала проти західних країн - Франції, Норвегії. Зокрема, в цей час надавалася технічна допомога і місця для базування німецьким підводним човнам в Балтійському морі.

Співпраця СРСР і Німеччини припинилася у червні 1941 р. Охолодження відносин стало помітним ще в листопаді 1940 р., коли відбувся візит В.Молотова в Берлін. Гітлер намагався відволікати увагу Молотова від європейських питань, намагався втягнути СРСР у війну з Англію на території її колоній в Африці, Індії. Молотов заявив свої претензії на значну частину Східної Європи, зокрема – Фінляндію, що не могло задовольнити німців, які ввели туди війська. Саме через місяць після цього візиту Гітлер прийняв рішення і підписав план „Барбароса”, який передбачав напад на СРСР влітку 1941 р. і його розгром за кілька місяців. Отже, Гітлер вирішив першим нанести удар по СРСР, вважаючи, що його перемогти легше, ніж Англію.

На цьому І.Патриляк завершив свій виступ і подякував всім присутнім за увагу.

Модератор круглого столу В.В’ятрович подякував І.Патриляку за цікавий аналіз історії підписання пакту Ріббентропа-Молотова. Далі слово було надане Євгену Захарову. Він розповідав не стільки історичні, як юридичні оцінки того що відбувалося внаслідок пакту Ріббентропа-Молотова. Наголосив на тому, що в Росії зовсім інше ставлення до дати 23 серпня, ніж в Європі. Зараз російські історики здебільшого стараються про цю дату зайвий раз не згадувати. Кажуть, що не варто ображати старих радянських солдатів натяками на те, що СРСР певний час співпрацював з нацистською Німеччиною. Водночас нерідко у своїх працях російські вчені вітають вторгнення СРСР в Польщу. Зважаючи на сучасний стан справ в Росії, так як слід в цих питаннях там ніхто розбиратися не хоче.

Є.Захаров зауважив, що тодішня і сьогоднішня риторика країн-агресорів дуже схожі. Це можна помітити, коли перечитувати текст пакту Ріббентропа-Молотова, а також матеріали про німецько-радянські переговори в 1939. Агресори завжди намагаються виправдати свої дії велми хитрими та продуманими заявами, в яких нерідко не дуже-то просто розібратися.

Одним з важливих питань у цій темі, на думку Є. Захарова, є те, чим відрізнялося законодавство тогочасних СРСР і Німеччини, і практика його реалізації. На його думку, в Німеччині все робилося згідно утверджених законів. Саме тому виконавці в більшості випадків знали, що і чому вони робили. Показово, що на Нюренбергському процесі розглядалися лише злочини нацистської Німеччини в роки війни, а в період 1933-39 рр. – ні. Вже тоді це дуже багатьом фахівцям-правникам не сподобалось. Фактично німці були засуджені міжнародним трибуналом за те, що сумлінно виконували власні закони.

Зате в СРСР, вважає Є. Захаров – все відбувалося навпаки. Злочини державною машиною здійснювалися переважно тамно, за таємними наказами, вказівками, шифротелеграмами тощо. Тому зараз історикам нерідко дуже важко знайти документальне підтвердження злочинів сталінського режиму. Багато з них робились навіть за усними розпорядженнями. Це є одна з перепон, яка не дає можливість дати чітку правову оцінку тим подіям які були, і тим злочинам, які були скоєні. Тому пошук документів сталінського режиму в архівах – це надзвичайно важлива робота.

Є.Захаров навів показовий приклад – питання про розстріл польських офіцерів в Катині, Харкові і інших містах. Досить довго про ці події не було жодних документальних підверджень. Лише згодом Президент Росії Б.Єльцин передав копії відповідних документів (та й то – не всіх) уряду Польщі. А до 1991 р. ці розстріли поляків видавалися за злочини німців. Крім того, реабілітувати знищених поляків в СРСР не було можливості, адже на них не існувало кримінальних справ на підставі яких їх розстріляли. І це питання юридично досі не вирішене.

В Україні теж є подібні питання. Частина польських військових були розстріляні в Харкові. Отже, Україна могла б зробити жест доброї волі – реабілітувати цих людей. Це було б гарною справою.

Далі Є.Захаров розповідав про деякі особливості українського законодавства, зокрема - про заборону звортної дії законів. Це фундаментальний принцип права. Але нині є потреба застосування законів у випадку з розглядом питання про масові вбивства людей в роки Другої світової війни, Голодомору, і ці питання слід вивчати, як би давно не відбувалися події. Існують міжнародні конвенції, ратифіковані Україною, де піднімаються питання про важливість розслідування злочинів проти людяності. Тому важливо ввести в одну зі статей української Конституції окреме положення на цю тему, щоб привести українське законодавство у відповідність з міжнародним правом. Інакше буде дуже важко щось зробити у справі вивчення злочинів сталінського режиму.

Є.Захаров зробив пропозицію, щоб в Конституцію України ввести окреме положення про те, що масові злочини слід карати незалежно від часу. Геноцид – це те, що має бути поза всяким сумнівом. В Україні це стосується і комуністичного терору 1918-1920 рр., і Голодомору 1932-33 рр., і всіх інших злочинних дій комуністичного режиу періоду 1918-1991 рр. А далі вже на підставі національного законодавства можна оцінювати всі злочини.

Модератор заходу В.В’ятрович подякував Є. Захарову за виступ і оголосив, що далі починається дискусія, з регламентом виступу по 3 хвилини кожному, і запропонував висловлюватись.

Першим виступив правник Володимир Василенко, який зауважив, що всі злочини які були вчинені нацистським і комуністичним режимами потребують засудження. Цивілізовані люди їх давно засуджували. Але є велика різниця у підходах до цього, слід детальніше вивчати ідеологічні підгрунтя сталінізму і нацизму. Нацизм – це в першу чергу расова зверхність, адже німці проголошувались арійцями, обраними, вищими за інші народи. Комунізм – це в першу чергу доктрина класової зверхності. Здавалося б, діаметрально протилежні підходи. А результати діяльності обох режимів вийшли схожими. В Німеччині знищували євреїв. В СРСР за класовою ознакою знищували заможних селян, буржуазію і інших неугідних владі людей.

Отже, зробив висновок доповідач, в такому випадку необхідно говорити про заборону комуністичної ідеології, як людиноненависницької. Саме так було заборонено нацистську ідеологію, і так треба заборонити і комуністичну. В Німеччині політика расової зверхності була відкритою, фактично - державною політикою. Заявлялося, що німецька нація – велика, а слабкі нації слід покоряти чи знищувати. А от комуністична ідеологія багато в чому була завуальована. Класова зверхність робітничого класу демонструвалася, а расова зверхність – одна з рис комуністичної ідеології під гаслами „братство народів”, забезпеченя прав національних меншин, права на самовизначення і т.п. – приховувалися. На практиці активно пропагувалась ідея великодержавного російського шовінізму. І ця ідея теж є ідеєю зверхності російської нації. Достатньо назвати мовний расизм, адже з ним ми стикаємося і досі. В першу чергу - пропагування вищості російської мови, що мало місце в СРСР. І саме через це зараз є проблеми, фактично це була спроба знищити нації не фізичним шляхом, а шляхом ліквідації мов націй. Приклад – активна русифікація в СРСР. До речі, в 1924 р. в СРСР було до 200 різних народів, згодом багато з них втратили свою рідну мову. Це теж був прихований расизм, реалізований в комуністичному СРСР.

Далі В.Василенко наголосив, що багато людей в СРСР знищувались за етнічною ознакою. Достатньо згадати операції НКВД в 1937-39 рр. – так звані „німецька операція”, „польська операція” і інші. Окреме питання - знищення кримських татар, чеченців, масові виселення і депортації. Безсумнівно, цими питаннями науковцям варто серйозно зайнятися.

Василенко розповів, що одне з підгрунть для заборони комуністичної ідеології – це ст. 7 європейської конвенції (про права людини), а також ст. 9 Конституції України, і міжнародні угоди, які ратифіквані Верховною Радою України. Тому ці документи повинні реально діяти в України. Їх треба виконувати. Просто це потрібно робити, а не робити вигляд, що проблеми не існує. Хоча, звичайно, гарно було б гарно зафіксувати в Конституції і деякі положення міжнародного права.

Наступним виступив доцент історичного факультету КНУ ім. Т.Шевченка Микола Боровик. Він наголосив на тому, що у питанні про пакт Ріббентропа-Молотова є деякі дискусійні тези, про які ще не говорилося, а саме:

1. Мотиви учасників пакту Молотова-Ріббентропа. Розуміння мотивів виведе нас на уроки і відповідальність учасників. Треба визнати, що режими Гітлера і Сталіна все-таки підтримувала значна частина населення.

2. Погляд на пакт як на виключно злочин нацизму і комунізму – це теж спрощений підхід. І це не дає винести історичні уроки. Приклад. В СРСР панувала ідея радянського патріотизму, мілітаризації. Станом на 1933 р. Червона армія стала найбільшою в світі. Побоювання нападу з боку західних країн дозволяло уряду СРСР пояснити населенню зниження рівня життя, розпочати арешти всіх підозрілих, згодом – масові політичні репресії проти свого ж народу і т.п. Відповідно, якщо у держави є велика армія, у неї повнен бути супротивник, бо інакше в армії може бути дуже великий інтузіазм, і армія може ударити правителеві в спину. Сталін фактично став заручником ситуації - він дуже потребував війни. Кошти у індустріалізацію і армію в СРСР були вкладені капітальні. Отже, армію потрібно було кидати в бій. І це одна з причин, чому в 1939 р. було запущено механізм Другої світової війни.

Саме тому, вважає Боровик, ось така політика „поділу сфер впливу” мала значну підтримку серед населення СРСР. Багато хто вважав, що саме так і треба було діяти. Такка політика багатьма людьми вважалася цілком вірною. Слід говорити про те, що питання розподілу сфер впливу в Європі було актуальним і раніше, а також залишилось актуальним і потім. Тому ці питання ми розглядаємо і зараз.

Далі Боровик висловив думку, що комунізм зараз вже практично мертвий. Але В’ятрович і Захаров не погодилися з ним, адже відомо, що комуністичні ідеї досі багато де популярні. Навіть в США є популярні книги на цю тему, і тираж їх великий.

У своїй репліці В.В’ятрович наголосив, що питання, підняті М.Боровиком – вельми актуальні і цікаві. Дійсно, в сучасній  Росії політику В.Путіна підтримують понад 80% населення. Отже, більшість росіян реально підтримують В.Путіна, його дії, які вельми схожі на дії Сталіна і Гітлера. А часи давно змінилися, і методами Гітлера і Сталіна діяти вже неможливо: все-таки зараз вже ХХІ століття, існує система міжнародного права, інформацію приховати важко, є альтернативні джерела інформації, Інтернет. Але, як показують події, Путін не соромиться багато в чому копіювати Сталіна.

Наступним виступив Олексій Курінний, викладач Києво-Могилянської академії. Він вважає, що у подіях після пакту Ріббентропа-Молотова важливу роль відіграла Галичина. Коли західну Україну приєднали до УРСР – це багатьма і досі вважається так званим „вимушеним злом”. Серед істориків нерідко є ті, які вважають, що Сталін фактично подарував нам соборну Україну. Відомо, що коли в 1923 р. Галичину приєднали до Польщі, то там поляки обіцяли шанувати права української меншини. Але цього не сталося. Зате Польща намагалася провести поетапну полонізацію українців, і поступово звестти на ні їх прагнення до незалежності. „Золотий вересень” 1939 р. - це була фактично ще одна форма боротьби Німеччини і СРСР проти української  державності. Обидві імперії прагнули не дати ні в якому вигляді виникнути українській державі, СРСР не погоджувався на такий варіант, щоб Україна існувала навіть під протекторатом Німеччини. Між тим, територія України могла бути зовсім іншою, адже етнічні землі мають інші межі, ніж зараз. А так – відновлення української державності в 1939 р. просто задавили. Між тим, є інший приклад: Словаччина з 1939 р. була маріонетковою державою в сфері впливу Німеччини, але це певною мірою навіть пішло їй на користь. А березень і вересень 1939 р. – це фактичне знищення української державності, ще й репресії проти українців, євреїв, поляків, економічні репресії в західній Україні.

Степан Кубів додав, що в 1939 р. СРСР практивно пограбував західну Україну, викачав з неї всі ресурси, які залишились з польських часів. Про це вже є історичні дослідження. Товарів привозили мало, бальше – сировину, зате з магазинів усе цінне було вивезено вглиб СРСР.

Крім того, наголосив С.Кубів, керівники СРСР і Німеччини хотіли підписати і інші секретні протоколи про спіпрацю. Так що пакт 23.08.1939 р. – це не єдиний подібний документ. Але не підисали, бо інтереси держав зіткнулися в Фінляндії та Румунії, і подальший спільний поділ світу став неможливим.

Далі виступив Іван Заєць. Він більше говорив про сучасну політичну ситуацію в Україні, і уроки пакту Ріббентропа-Молотова для сьогодення. Доповідач сказав, що сучасна Комуністична партія України заглиблена в російську ідеологічну традицію. Це фактично не українські комуністи, їм куди ближче радянське минуле, ніж сучасна Україна. Вони зараз породили сепаратизм, чого в принципі не мало би бути. Ситуація на Донбасі виникла ще й тому, що там діяла КПУ, яка стимулювала сепаратизм, базуючись на досвіді своїх попередників. Отже, треба шукати підстави щоб полегшити процес боротьби проти сепаратизму в Україні. Є законопроекти про боротьбу проти сепаратизму. Цей закон слід обов’язково приймати. Передбачено боротися трьома механізмами: люстрація керівних кадрів у системі органів влади (політична відповідальність); ліквідація – заборона діяльності КПУ і різних антиукраїнських громадських організацій. А ще – конфіскаційні заходи (вилучення літератури, майна ініціаторів сепарпатизму і т.п.). Так що слід ці ініціативи підтримати, адже є небезпека, що законопроект у Верховній Раді України можуть провалити, коли розглядатимуть його в другому читанні.

Останнім виступав Ігор Мельник, який висловив думку, що в українському суспільстві ще домінує пострадянський дискурс. І у нас історичним питанням приділяється мало уваги. Тому слід висвітлювати події з української державницької позиції. І про 1939 р. слід також говорити з української позиції. Фактично СРСР і Німеччина у вересні 1939 р. все зробили, щоб між собою поділити територію України. Зараз вже не існує ні Третій рейх, ні СРСР, а тому українська складова в поборюванні цих двох тоталітарних режимів є дуже важливою. Про це слід говорити, писати, акцентувати на цьому увагу. Українці зробили величезний внесок у розгром Німеччини в 1939-45 рр., а також у процес розпаду СРСР в 1991 р. На цьому слід обов’язково наголошувати.

Далі виступив Ростислав Пилявець. Він наголосив на двох важливих аспектах, які ще не розглядалися.

1 – будь яка держава мала і матиме національні міфи. Питання лише в тому що це за міфи. В СРСР трималася на недійсних міфах, на потужній державній машині примусу і терору. Досі в Росії діє міф про Велику вітчизняну війну, хоча і на неї вже є різні погляди.

2 – сучасна Росія – це дедалі більша відсутність демократії, порушення прав людини, потужна державна пропаганда, дезінформація, агресивність, втручання в справи інших держав. Україна це відчуває особливо гостро.

Тому слід звернутись до українського уряду з ініціативою – визнати Росію країною, що спонсорує тероризм і країною-агресором. Ставити питання про виведення Росії з складу членів ООН. Адже подібні приклади є: СРСР після нападу на Фінляндію 14.12.1939 р. був виключений з Ліги націй – попередниці ООН. І ми зараз також повинні ставити ці питання, щоб підтримати сучасну Україну.

Далі модератор заходу В. В’ятрович зачитав присутнім основні пункти резолюції учасників круглого столу, яка буде направлена до Кабінету міністрів України:

• Підняти питання про визнання в Україні злочинності комуністичного і нацистського режимів;
• Сприяти розвитку наукових досліджень на цю тематику;
• Забезпечити доступ до архівів документів комуністичних спецслужб;
• Організувати вшанування на державному рівні 23 серпня – як день пам’яті і примирення. Це загальноєвропейська традиція. Це варто зробити і в Україні.
• На державному рівні вшануванти жертв Другої світової війни. 1 вересня 2014 р. виповнюється 75 років з часу початку цієї війни. Війна в Україні почалася в 1939 р., це слід офіційно визнати.  

В.В’ятрович звернувся до присутніх з пропозицією пересилати можливі пропоизції і доповнення на адресу УІНП.

Після цього Є.Захаров коротко розповів про нові видання Харківської правозахисної групи, в т.ч. про репринтне перевидання книги про історію підписання пакту Ріббентропа-Молотова. Ідею превидання такої книги подав Євген Сверстюк. Видання підготували до 75-річчя подій. Це репринт вільнюського видання 1991 р. В книзі вміщено документи з німецьких архівів, з першого видання їх в 1948 р. Видання таких книжок є дуже важливим, щоб люди знали правду про свою історію. Тим більше, що історія і сучасність дуже пов’язані. Деякі фрази в документах цієї книги читаються так, наче вони висловлені сьогоднішніми політиками. В книзі є також спроба правових оцінок злочинів комунізму і нацизму.

В кінці заходу В.В’ятрович подякував всім присутнім за активну участь в круглому столі. Оголоив, що незабаром будуть нові круглі столи на актуальні теми з історії України ХХ століття, які будуть анонсуватися. З вересня в УІНП буде розпочинатись підготовка Національної доповіді про злочини комунізму. Робота ведеться на доручення Какбінету Міністрів України. Ця доповідь буде представлена в українському парламенті, уряді і у всіх органах виконавчої влади України.