Це буде найповніше зібрання свідчень про Голодомор 1932-1933 років, доповнене он-лайн колекціями світлин і документів із родинних архівів. Планується, що доступ до бази буде відкритим. Першою на ресурсі опублікують колекцію свідчень і матеріалів Віри Аннусової. Вчителька математики з Луганщини, пані Віра документує спогади місцевих жителів про Голодомор ще з 1980-х років й зібрала понад півтисячі свідчень. Свій архів їй вдалося вивезти з охопленого війною краю.

Проект “Голодомор 1932-1933: родинні історії” є частиною масштабної міжнародної гуманітарно-просвітницької програми “Голодомор 1932-1933 років: пам’ять в ім’я майбуття”. Ця програма стартувала наприкінці березня із презентації проекту “Місця масових поховань, пам’ятники і пам’ятні знаки жертвам Голодомору 1932-1933”. Передбачається, що з часом обидва ресурси – база свідчень жертв геноциду й он-лайн мапа місць поховань і місць пам’яті будуть взаємопов’язаними.

Програму “Голодомор 1932-1933: пам’ять в ім’я майбуття” ініціював Український науково-дослідний та освітній центр вивчення Голодомору (HREC in Ukraine). Вона реалізовується у співпраці з Українським інститутом національної пам’яті, Інститутом історії України НАНУ, Українським науково-освітнім консорціумом вивчення Голодомору (HREC), Національним музеєм історії України. Про готовність Міністерства молоді й спорту долучитися до спільної роботи на презентації проекту “Голодомор 1932-1933: родинні історії” заявив перший заступник міністра Олександр Ярема.

Директорка HREC in Ukraine Людмила Гриневич закликала громадські, урядові організації долучатися до співпраці у рамках цієї масштабної ініціативи, а суспільство – ділитися власними історіями й матеріалами.

Як працюватиме проект

“На сьогодні зібрано дуже багато спогадів і матеріалів про Голодомор. Робота зі збору свідчень ведеться різними людьми вже три десятиліття. Але ці матеріали розпорошені по Україні й навіть світові. Частина з них опублікована в малотиражних виданнях, але більшість неоцифрована, а то й нерозшифрована”, – розповідає координаторка проекту “Голодомор 1932-1933: родинні історії” Ярослава Музиченко. Єдиний електронний ресурс у рамках проекту покликаний систематизувати й зробити доступним увесь масив матеріалу.

За словами пані Ярослави, портал матиме дві складові. Перша – це авторські колекції матеріалів про геноцид, створені людьми, які системно фіксували спогади очевидців і збирали документи. Ці колекції будуть оцифровані, паспортизовані й розміщені в єдиній електронній базі із зазначенням інформації про збирача та місця зберігання колекції у матеріальному вигляді. На вже оцифровані й опубліковані колекції даватиметься посилання. Але мета проекту, насамперед, оцифрувати й зробити доступною велику кількість ще невідомого матеріалу.

Віра Аннусова, чия колекція першою буде розміщена на ресурсі, розповідає про збір свідчень на Луганщині

Друга складова порталу – це, власне, родинні історії нас із вами, передані до HREC in Ukraine або ж оприлюднені на порталі самостійно. Передбачається, що користувачі матимуть можливість завантажувати ці історії із супровідними фото-, аудіо-, відеоматеріалами й документами власноруч.

“Ми мріємо, щоб із часом кожен із вас міг зайти на наш ресурс, задати в пошук ім’я своїх дідуся чи бабусі й прочитати їхню історію”, – зазначила Людмила Гриневич. Тому ще одна мета проекту – відновити родинну пам’ять, допомогти людям поговорити, а багато кому дізнатися про ті історії своїх родин, які довгий час замовчувалися.

“У радянський час навмисне переривалася передача інформації від покоління до покоління. Тому зараз ми маємо проблему також і втраченого зв’язку поколінь. Спроба запустити проект “Голодомор 1932-1933: родинні історії” – це також спроба допомогти запрацювати каналам зв’язку й передачі інформації між поколіннями”, – вважає голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.

Участь у презентації проекту взяв також свідок Голодомору на Луганщині, 95-річний Павло Михайлович Рожко.