Одним зі своєрідних «фірмових» знаків карально-репресивної політики Третього Рейху щодо цивільного населення окупованих територій Європи було свідоме знищення населених пунктів разом із мешканцями. Приводів, якщо говорити узагальнено, для таких акцій окупантів було два: помста та залякування населення за дії рухів опору та радянських партизан, а також як елемент тактики «випаленої землі» під час відступу військ Вермахту. Всесвітньо відомими стали такі злочини у Європі: чеська Лідице – 10 червня 1942 р. вбито у селищі і замордовано у концтаборі 320 осіб; білоруська Хатинь – 22 березня 1943 р. у селі знищено 149 осіб; французький Орадур-сюр-Глан – 10 червня 1944 р. знищено у селищі 642 особи. Проте світ практично не чув про українську Корюківку – 1–2, 9 березня 1943 р. вбито і спалено близько 7 тисяч осіб різного віку – від немовлят до немічних старих, селище повністю знищено. Більшої та жорстокішої каральної акції за всю Другу світову війну в Європі (1939–1945) не було.