1879-1954

Міністр закордонних справ Ради народних міністрів УНР, президент УНР в екзилі (1926-1954 рр.).

Був одним із засновників Революційної української партії, згодом став одним з лідерів Української соціал-демократичної робітничої партії, яка діяла на марксистській платформі та виступала за автономію України у складі комуністичної Росії.

Як делегат І Всеукраїнського селянського з’їзду від Золотоніського повіту був обраний до складу Центрального комітету Селянської спілки і став членом Центральної Ради.

За доби Директорії УНР був керуючим Міністерством закордонних справ (серпень – жовтень 1919 р.) у кабінеті І. Мазепи. У жовтні 1919 р. був головою дипломатичної місії УНР у Польщі. 22 квітня 1920 р. підписав Варшавський союзний договір з Польщею, за яким Польща визнавала кордони УНР без західноукраїнських земель, а польські війська вступали на територію України проти більшовиків.

У складі Ради народних міністрів УНР емігрував спершу до Польщі, а потім до Франції і Чехословаччини. Після закінчення Другої світової війни переїхав до Мюнхена. Протягом 1926-1954 рр. очолював Державний Центр УНР в екзилі. У 1948 р. ініціював створення Української Національної Ради.