Брест-Литовський мирний договір від 27 січня (9 лютого) 1918 р. – мирна угода між Українською Народною Республікою з одного боку та Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною і Болгарією з іншого, підписана Бресті (Брест-Литовську); перший мирний договір у Першій світовій війні 1914-1918 рр.

Делегація УНР складалася із представників Центральної ради та Генерального секретаріату: прем’єр-міністра В. Голубовича (голова), М. Левитського, М. Любинського, М. Полоза, С. Остапенка та О. Севрюка (став головою наприкінці переговорів, підписав договір). За партійним складом це були есери і соціал-демократи. Принциповою позицією делегації був її статус представництва самостійної держави.

Підписанню Центральними державами договору з УНР передувало визнання її повноправним часником переговорів (всупереч заяві Л. Троцького про присутність в радянській делегації представників від українського радянського Народного Секретаріату). Також в ході переговорів в Бресті-Литовському радянська делегація змушена була визнати легітимність представництва УНР і незалежність самої республіки.

З умовами договору, до складу УНР відходили Холмщина і Підляшшя, а Галичина і Буковина виділялися в окремий коронний край у складі Австро-Угорської імперії.

Натомість УНР зобов’язувалася постачати Центральним державам промислову і сільськогосподарську продукцію.

Брестський договір, підписаний 3 березня 1918 р. між Центральними державами та РРФСР, зобов’язував раднарком останньої визнати законність Центральної Ради і її Народного Секретаріату, припинити політичну пропаганду в УНР, вивести з неї радянські війська і підписати мирний договір.