1876-1937

26 грудня 1918 р. – 13 лютого 1919 р. – голова Ради народних міністрів і міністр закордонних справ УНР. За його керівництва 22 січня 1919 р. був проголошений Акт злуки УНР і ЗУНР.

В. Чехівський послідовно виступав проти втягування України у війну з Радянською Росією і не схвалював орієнтацію С. Петлюри на порозуміння з Антантою. Це стало однією з основних причин відставки уряду В. Чехівського

Входив до складу Революційної української партії, згодом став членом Української соціал-демократичної робітничої партії, яка визнавала марксистську ідеологію та виступала за автономію України у складі комуністичної Росії.

Після заняття України Червоною армією залишився на її території, був одним з лідерів Української Комуністичної партії (незалежних). Продовжував діяльність у напрямі створення і розвитку Української автокефальної православної церкви. Працював у історико-філологічному відділенні Всеукраїнської Академії наук (ВУАН), був професором медичного та політехнічного інститутів у Києві.

Був заарештований у 1929 р. у справі «Спілки визволення України», засуджений до розстрілу, яке замінили 10-річним ув’язненням. У 1937 р. був розстріляний за вироком трійки УНКВС Ленінградської області.