1882-1951

20 травня – 14 листопада 1918 р. – міністр закордонних справ Української держави.

Був членом Революційної Української Партії, а згодом – Товариства Українських Поступовців. Активно займався публіцистикою. Під час першої світової війни очолював відділ допомоги українцям на окупованих російськими військами землях Галичини і Буковини. Був призначений Тимчасовим урядом крайовим комісаром Галичини і Буковини з правами генерал-губернатора. Входив до складу Української Центральної Ради.

20 травня 1918 р. очолив Міністерство закордонних справ Української Держави. В період керівництва зовнішньополітичним відомством було відкрито дипломатичні представництва України в Румунії, Польщі, Швейцарії, Фінляндії та ряд українських консульств за кордоном і зарубіжних держав у Києві. В липні-серпні 1918 р. за активної участі Д. Дорошенка відбулася ратифікація Берестейського миру 1918 р. країнами Четверного союзу (крім Австро-Угорщини).

В жовтні 1918 р. робив спроби вступити у переговори з дипломатичними колами держав Антанти у Берні.

Після падіння Гетьманату працював приват-доцентом Кам'янець-Подільського державного українського університету.

З 1920 р. перебував у еміграції.

Визначне місце в українській публіцистиці займають книги спогадів Дорошенка «Мої спогади про давно минуле. 1901-1914 роки», «Мої спогади про недавнє минуле. 1914-1920 роки».