Після розпаду Радянського Союзу між новоствореними державами Україною та Російською Федерацією майже зразу постало спірне питання – державно-правовий статус Криму та міста Севастополя. Вже 23 січня 1992 р. Верховна Рада Російської Федерації ухвалила постанову «Про рішення Президії Ради СРСР від 19 лютого 1954 року і Верховної Ради УРСР від 26 квітня 1954 року про виведення Кримської області зі складу РРФСР», піднявши таким чином проблему державної належності Криму. Цей документ поклав початок дипломатичного протистояння між Україною та Росією щодо визначення статусу Криму та міста Севастополя, яке точилося протягом 1990-х років.

Запропонована добірка документів характеризує позицію України та Росії в цьому питанні.

З А Я В А

ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

23 січня 1992 р. Верховна Рада Російської Федерації прийняла постанову, в якій доручила комітетам Верховної Ради Російської Федерації разом з Міністерством закордонних справ Росії розглянути питання про конституційність рішень 1954 року щодо передачі Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР і звернулась до Верховної Ради України з пропозицією також розглянути це питання.

Верховна Рада України розцінює ці дії як такі, що можуть дестабілізувати суспільно-політичну ситуацію в Україні і Росії.

Постанова Верховної Ради Російської Федерації від 23 січня суперечить статті 6 Договору між Українською РСР і РРФСР від 19 листопада 1990 року, статті 5 Комюніке про переговори між делегаціями РРФСР і України за участю делегації Верховної Ради СРСР від 29 серпня 1991 року, статті 5 Угоди про утворення Співдружності Незалежних Держав від 8 грудня 1991 року, хельсінкському Заключному актові.

Історія наших країн не починається з 1954 року, і не завжди пошук істини в подіях минулого (особливо якщо мова йде про територіальні проблеми) веде до миру і злагоди, є конструктивним шляхом у майбутнє. Крим став частиною України в рамках тих політико-правових структур, процедур і реалій, які на той час існували в колишньому Союзі РСР.

Верховна Рада України підтверджує свою відданість хельсінкським угодам, зокрема принципу недоторканності існуючих державних кордонів, і відкидає будь-які територіальні претензії.

Україна не має жодних територіальних претензій до сусідніх країн і сподівається на такий же підхід та підтримку усіх держав Співдружності, особливо традиційно дружньої до нас Російської Федерації, в гарантуванні спокою для населення Криму, який є невід'ємною частиною України в статусі повноправної автономної республіки.

Верховна Рада України засвідчує свою повагу до Верховної Ради Російської Федерації, розуміє її проблеми у створенні суверенної держави і заявляє про свою готовність до взаємовигідного, рівноправного співробітництва, ведення конструктивних переговорів з питань, вирішення яких піде на благо українського і російського народів, усіх народів, Співдружності Незалежних Держав.

Верховна Рада України

м. Київ, 6 лютого 1992 року N 2102-XII

Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, N 19, ст.264

ПОСТАНОВЛЕНИЕ

Верховного Совета Российской Федерации

О продолжении работы по изучению правовой обоснованности решений Президиума Верховного Совета СССР от 19 февраля 1954 г. и Верховного Совета СССР от 26 апреля 1954 г. о выведении Крымской области из состава РСФСР

Верховный Совет Российской Федерации

постановляет:

1. Комитету Верховного Совета Российской Федерации по международным делам и внешнеэкономическим связям, Комитету Верховного Совета Российской Федерации по законодательству с привлечением Министерства иностранных дел Российской Федерации продолжить рассмотрение вопроса о конституционности решений о передаче Крымской области из состава РСФСР в состав УССР, принятых в 1954 году.

2. Образовать комиссию из числа депутатов Российской Федерации по изучению обстоятельств, связанных с правовой обоснованностью решений Президиума Верховного Совета СССР от 19 февраля 1954 года и Верховного Совета СССР от 26 апреля 1954 года о выведении Крымской области из состава РСФСР.

Председатель Верховного Совета Российской Федерации Р.И. ХАСБУЛАТОВ

Москва, Дом Советов России 6 февраля 1992 года №2292-4

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://sevkrimrus.narod.ru/ZAKON/o1954-1.htm

ПОСТАНОВЛЕНИЕ

Верховного Совета Российской Федерации

О правовой оценке решений высших органов государственной власти РСФСР по изменению статуса Крыма, принятых в 1954 году

Верховный Совет Российской Федерации постановляет:

1. Постановление Президиума Верховного Совета РСФСР от 5 февраля 1954 года "О передаче Крымской области из состава РСФСР в состав Украинской ССР" как принятое с нарушением Конституции (Основного Закона) РСФСР и законодательной процедуры признать не имевшим юридической силы с момента принятия.

2. Ввиду конституирования последующим законодательством РСФСР данного факта и заключения между Украиной и Россией двустороннего договора от 19 ноября 1990 года, в котором стороны отказываются от территориальных притязаний, и закрепления данного принципа в договорах и соглашениях между государствами СНГ, считать необходимым урегулирование вопроса о Крыме путем межгосударственных переговоров России и Украины с участием Крыма и на основе волеизъявления его населения.

Председатель Верховного Совета Российской Федерации

Р.И.ХАСБУЛАТОВ

Москва, Дом Советов России

21 мая 1992 года №2809-1

На наступний день депутати Верховної Ради Російської Федерації ухвалили звернення до Верховної Ради України.

ЗАЯВЛЕНИЕ

ВЕРХОВНОГО СОВЕТА РСФСР

ВЕРХОВНОМУ СОВЕТУ УКРАИНЫ

Многоуважаемые друзья! Коллеги!

В последний период мы с большой тревогой следим за развитием политических процессов, препятствующих сближению наших народов и государств на основе подлинного равноправия, уважения принципов, заложенных в нашем двустороннем договоре от 19 ноября 1990 года, договорах и соглашениях, принятых в рамках Содружества Независимых Государств. В российском обществе стали появляться сомнения в отношении истинности намерений некоторых учредителей СНГ, которые, провозгласив, с одной стороны, благородные цели создания подлинного Содружества Независимых Государств на основе равноправия, гармоничного решения вопросов, жизненно важных для всех народов Содружества, с другой стороны, получив реальную политическую самостоятельность, стремятся развалить это Содружество, ставя свои индивидуальные интересы выше интересов и принципов, провозглашенных соглашением о создании Содружества Независимых Государств.

Болезненные раны нашим отношениям нанесены односторонними попытками искусственно расчленить Вооруженные Силы, борьбой за Военно-Морской Флот, недружественными высказываниями на различных международных форумах.

Все это причиняет ущерб в целом мировому сообществу, которому порой трудно понять действия руководства некоторых стран СНГ, не совсем адекватно осознающих в условиях ухудшения экономического положения своих государств и народов истинные реалии и очевидную приоритетность задач восстановления и развития прерванных хозяйственных производственных связей и ущемляющих права проживающих на их территориях представителей русского народа, других наций и народностей, исторически связанных с Россией.

Сейчас в России ширится и укрепляется общественное мнение о принятии эффективных мер по защите государственных интересов Российской Федерации, выдвигаются требования о правовой оценке решений, связанных с передачей Россией Украине Крыма.

Вынося сегодня этот вопрос на заседание Верховного Совета Российской Федерации, мы ни в коем случае не преследуем задачу выдвижения каких-либо территориальных претензий к Украине, братскому украинскому народу. Задача в другом – сказать о реальном крайне неблагополучном состоянии дел с самом Содружестве. Привлечь внимание общественности каждой из стран СНГ к реальной политике своих правительств, деятельность которых зачастую не учитывает стремления всех народов жить в мире и согласии с народами бывшего Советского Союза. Интересам народов отвечает всемерное укрепление Содружества и развитие интернациональных процессов.

Оставаясь приверженной принципу неприкосновенности границ, существующих в рамках СНГ, в том числе между Российской Федерацией и Украиной, Россия намерена строго придерживаться основополагающих принципов Устава ООН, СБСЕ, равно как и положений Минского соглашения о создании СНГ и Алма-Атинской декларации.

Верховный Совет Российской Федерации исходит из того, что диалог по данному вопросу должен развиваться цивилизованно, вести к поискам взаимопонимания, а не к обострению отношений в рамках Содружества и расшатыванию его устоев.

В настоящий момент всем, кому дороги идеалы демократии и справедливости, необходимо проявить в отношении Крыма мудрость, ответственность и сдержанность, обеспечить строгое соблюдение прав всего населения Крыма, в том числе крымскотатарского народа.

Верховный Совет Российской Федерации обращается к президенту Украины, Верховному Совету Украины с призывом воздержаться от каких-либо действий, направленных на подавление свободного волеизъявления населения Крыма, имеющего, в соответствии с международными нормами, полное право самостоятельно определить свою судьбу.

Верховный Совет России от имени российских народов подтверждает свои дружеские чувства народам братской Украины, выражает надежду, что наш голос будет услышан, и все вопросы российско-украинских отношений будут решаться мирным путем политических переговоров с целью достижения справедливых договоренностей, отвечающих интересам сторон и способствующих миру и согласию. Верховный Совет надеется, что такой же подход будет проявлен и со стороны Украины и ее высших органов власти.

22 мая 1992 г.

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://sevkrimrus.narod.ru/ZAKON/o1954.htm  

ЗАЯВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

 стосовно рішень Верховної Ради Росії

з питання про Крим

21 травня 1992 року Верховна Рада Російської Федерації ухвалила Постанову «Про  правову оцінку рішень вищих органів державної влади РРФСР щодо зміни статусу Криму, прийнятих у 1954 році», пунктом 1 якої Постанову Президії Верховної Ради РРФСР  від 5 лютого 1954 року «Про передачу Кримської області із складу РРФСР до складу Української РСР» було визнано як таку, що «не має юридичної сили з моменту прийняття» на тій підставі, що вона нібито була «прийнята з порушенням Конституції (Основного  Закону) РРФСР і законодавчої процедури».

У зв'язку з тим, що прийняття будь-якого рішення стосовно Криму не Україною, а органом державної влади іншої держави зачіпає «права, властиві суверенітету» України, зокрема, «право кожної держави на... територіальну  цілісність» принцип I Декларації принципів хельсінкського Заключного акта НБСЄ), Верховна Рада України заявляє:

1. З юридичної точки зору пункт 1 Постанови парламенту Росії від 21 травня 1992 року не тягне за собою правових наслідків для України і не впливає на територіальний «статус-кво», що склався між Україною і Росією від часу включення Кримської області до складу Української РСР і до моменту проголошення Україною державної незалежності 24 серпня 1991 року, схваленого Всеукраїнським референдумом 1 грудня 1991 року, на тих  підставах, що:

а) Постанова Верховної Ради Російської Федерації від 21 травня 1992 року не скасовує і не може визнати такими, що «не мали юридичної сили», інших правових норм законодавства Росії, якими було визначено правовий статус Криму, зокрема ст. 14 Конституції РРФСР 1936 року із змінами і доповненнями, що діяли до 1978 року), згідно з якою Кримська область у 1954 році була виключена із складу території РРФСР, та статті 71 Конституції РРФСР 1978 року, згідно з якою Кримська область не входила до складу РРФСР, а також ст. 18 Конституції Української РСР 1937 року та статті 77 Конституції Української РСР 1978 року, згідно з якими  Кримська область входила до складу Української РСР;

б) Російська Федерація не є єдиною державою – правонаступницею колишнього СРСР. Правонаступниками СРСР, як це встановлено  документами, укладеними в рамках СНД, є всі колишні радянські республіки, в тому числі й Україна. Отже, Російська Федерація не правосильна однобічно скасовувати правові норми чи акти, ухвалені Союзом РСР. Це стосується, зокрема, Указу Президії Верховної  Ради  СРСР  «Про  передачу  Кримської області із складу РРФСР  до  складу  УРСР» від 19 лютого 1954 року; Закону СРСР «Про передачу Кримської області із складу РРФСР до складу Української РСР» від 26 квітня 1954 року; статей 22, 23 Конституції СРСР 1936 року із змінами і доповненнями, що діяли до 1977 року, згідно з якими Кримська область була включена до складу Української РСР;

в) Верховна Рада Російської Федерації у пункті 2 своєї Постанови  від  21  травня  1992 року визнала «конституювання подальшим законодавством РРФСР даного факту» – акту передачі Кримської області із складу РРФСР до складу Української РСР. Визнання російським парламентом чинності конституційних норм російського законодавства стосовно правового статусу Криму згідно з принципом ієрархії правових норм спричиняється до нечинності будь-яких постанов Верховної Ради Росії з цього питання;

г) остаточне конституційне оформлення акту передачі Кримської області із складу РРФСР до складу УРСР відбулося у повній відповідності з вимогами чинної на той час  Конституції  СРСР. За статтею  14  Конституції  СРСР  до  відання Союзу РСР в особі його вищих органів державної влади і  державного управління належало: затвердження змін кордонів між союзними республіками (пункт «а») та  затвердження  утворення  нових областей у складі союзних республік (пункт «е»). Відповідно до пунктів «а» та «е» статті 14 Конституції СРСР Верховна Рада СРСР Законом  СРСР  від 26 квітня 1954  року затвердила Указ Президії Верховної Ради СРСР від 19 лютого 1954 року про передачу Кримської області із складу РРФСР до складу Української РСР, прийнятий на підставі «спільного подання Президії Верховної Ради РРФСР та Президії Верховної Ради УРСР», а також  внесла відповідні зміни до статей 22 і 23 Конституції СРСР, за якими Кримська область входила до складу Української РСР

2. При повній відсутності формально-юридичних підстав для перегляду питання про  правовий статус Криму Верховна Рада Російської Федерації вдалася до недружнього акту щодо України, виходячи із суто політичних міркувань. Політичне вмотивування своїх дій парламент Росії виклав у Заяві до Верховної Ради України, ухваленій 22 травня 1992 року.

Позиція парламенту Росії у питанні кордонів між Україною і Росією є двозначною і суперечливою, тому що не можна кордони між Росією і Україною ділити на такі, що «існують в рамках СНД» і такі, що існують поза рамками СНД. Таким чином, принцип непорушності кордонів штучно обумовлюється участю в СНД. Дія одного із основоположних принципів Міжнародного права однаково поширюється на державний кордон України і державний кордон Росії.

Документи парламенту Росії суперечать принципу VI  Декларації принципів хельсінкського Заключного акта, який вимагає відмовитись «від   будь-якого втручання, прямого чи опосередкованого, індивідуального чи колективного, у внутрішні чи зовнішні справи, що входять до внутрішньої компетенції іншої держави, незалежно від їх взаємовідносин». Розгляд парламентом Росії питання, яке зачіпає проблему правового статусу Криму, є прямим втручанням у внутрішні справи України, які входять до  внутрішньої  компетенції України. Адже за нині діючою Конституцією (888-09) і законодавством України Крим є її складовою автономною частиною, статус  якої має визначатися через внутрішню компетенцію України відповідно до того, як і інші держави – члени ООН вирішують питання стосовно прав їх  автономних частин та співвідношення повноважень між центральними органами влади та органами влади автономій.

Такі дії парламенту Росії є також прямим  втручанням у зовнішні  справи  України та суперечать принципу VIII Декларації принципів хельсінкського  Заключного  акта. Вимагаючи  від України «утримуватися від будь-яких дій,  скерованих на придушення вільного волевиявлення населення  Криму», парламент Росії  водночас відмовляє у такому праві народові України, пов'язуючи проблему Криму, недоторканності кордонів України і  збереження її територіальної цілісності з такими питаннями, як політика України в рамках СНД, військова політика України, проблема Чорноморського флоту. Питання – бути чи не бути Україні в СНД  –  має  вирішувати  тільки  Україна, а не російський  парламент. Питання,  яку  вести  Україні зовнішню і внутрішню політику, має вирішувати сама Україна, а не російський парламент. Питання Чорноморського флоту вирішуються в рамках двосторонніх переговорів між Україною і Росією.

В Україні немає жодних  проявів  «утиску  прав  представників російського народу, інших націй і народностей, що проживають на території України і історично пов'язані з Росією».

Насправді Україна забезпечує і гарантує суворе дотримання прав усього населення Криму, в тому числі і кримськотатарського народу, і не вчинить жодних дій, скерованих на утиск вільного волевиявлення населення Криму, здійсненого на засадах міжнародного права і в межах Конституції України. Тому дії парламенту Росії не можна оцінити інакше  як  спробу політичного тиску і акт політичного шантажу стосовно України.

Дії парламенту Росії Верховна Рада України розцінює як  такі, що завдають великої шкоди дружнім і добросусідським стосункам  між Україною  і  Росією, загрожують взаєморозумінню та довір'ю, підривають міжнародний мир і безпеку в Європі.

Дії Верховної Ради Російської Федерації  суперечать  семи  із десяти  принципів  хельсінкського Заключного акта, які отримали назву «десять заповідей миру» чи «хартія мирного життя Європи». Цим також  порушуються  інші  норми  міжнародного права, зокрема положення статті 6 Договору між УРСР та  РРФСР від 19 листопада 1990 року і статті 5 Мінської угоди про створення Співдружності Незалежних Держав від 8 грудня 1991 року.

Верховна Рада України беззастережно відкидає спроби парламенту Росії проводити політику стосовно України з позицій великодержавного шовінізму, виходячи з «права сильного» чи права «старшого брата».

Верховна Рада України відкидає безпідставну вимогу Верховної Ради Росії «врегульовувати питання про Крим шляхом міждержавних переговорів Росії і України». «»«»«»

Верховна   Рада  України  звертає  особливу  увагу  держав-учасниць НБСЄ, постійних членів Ради Безпеки ООН, а також усіх держав  міжнародного  співтовариства  на  неприпустимість політики відмовчування у явних випадках оголошення територіальних претензій до  України  з  боку Росії. Політика відмовчування і невтручання у цьому  випадку – це по суті політика сприяння перенесенню варіанту югославських подій на землю України.

Своєчасна і дійова реакція міжнародного співтовариства може ще зупинити тих, хто підбурює й розпалює міжнаціональну  ворожнечу в Криму, хто за моделлю Карабаху, Придністров'я, Південної Осетії намагається силою змусити Україну відмовитися від незалежності.

Україна  залишатиметься  вірною  принципам і положенням двостороннього Договору, укладеного  з Росією  19  листопада  1990 року.

Українсько-російські відносини повинні базуватися і розвиватися суто на засадах міжнародного права і рівноправного діалогу. Тільки в такий спосіб можна зберегти необхідне для нас і для всієї Європи почуття дружби, взаємоповаги і співробітництва між народами України і Росії.

м. Київ, 2 червня 1992 року

Відомості Верховної Ради України. – 1992. – N 19. – Ст. 264.

ПОСТАНОВЛЕНИЕ

Верховного Совета Российской Федерации

О статусе города Севастополя

Верховный Совет Российской Федерации, рассмотрев по поручению седьмого Съезда народных депутатов Российской Федерации вопрос о статусе города Севастополя,

постановляет:

1. Подтвердить российский федеральный статус города Севастополя в административно-территориальных границах городского округа по состоянию на декабрь 1991 года.

2. Совету Министров – Правительству Российской Федерации в кратчайший срок разработать государственную программу обеспечения статуса города Севастополя, дав соответствующие поручения министерствам и ведомствам; провести переговоры с правительством Украины о городе Севастополе как главной базе единого Черноморского флота. В состав российской делегации на переговорах включить от Верховного Совета Российской Федерации народных депутатов России Воронина Ю.М., Амбарцумова Е.А., Пудовкина Е.К., Саенко Г.В., Селиванова А.Г., Чеботаревского Р.З., Югина В.А.

3. Центральному банку России предусмотреть финансирование соответствующих статей бюджета города Севастополя через свои отделения.

4. Комитету Верховного Совета Российской Федерации по конституционному законодательству подготовить проект закона Российской Федерации о закреплении в Конституции Российской Федерации Севастополя федерального статуса города Севастополя.

5. В целях недопущения политической напряженности просить Правительство Украины отозвать передислоцированные в район города Севастополя подразделения спецчастей.

Председатель Верховного Совета Российской Федерации Р.И.Хасбулатов

Москва, Дом Советов России, 9 июля 1993 года, № 5359-1

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://sevkrimrus.narod.ru/ZAKON/sewastop.htm

ПОСТАНОВЛЕНИЕ

Государственной Думы Федерального Собрания Российской Федерации в связи с решениями Верховного Совета Украины по Крыму

Государственная Дума Федерального Собрания Российской Федерации постановляет:

1. Вторично предложить Правительству Российской Федерации представить в Государственную Думу весь пакет подписанных в течение февраля-марта 1995 года соглашений с Украиной.

2. Пригласить на заседание Государственной Думы 24 марта 1995 года руководителя делегации Российской Федерации на переговорах с Украиной О.М.Сосковца для информации о ходе переговоров и ответа на вопросы депутатов Государственной Думы.

3. Поручить Комитету Государственной Думы по делам Содружества Независимых Государств и связям с соотечественниками, Комитету Государственной Думы по законодательству и судебно-правовой реформе совместно с Комитетом Государственной Думы по бюджету, налогам, банкам и финансам подготовить и внести в Государственную Думу проект Федерального закона "О процедуре реструктуризации долгов иностранных государств Российской Федерации".

4. Предписать думской части Межпарламентской комиссии по российско-украинскому сотрудничеству, комиссии Государственной Думы по Черноморскому флоту в ходе переговоров и консультаций исходить из признания города Севастополя в административно-территориальных границах городского округа по состоянию на декабрь 1991 года главной базой Черноморского флота.

5. Предложить Президенту Российской Федерации провести консультации с Правительством Российской Федерации и Федеральным Собранием Российской Федерации по вопросам взаимоотношений с Украиной.

Председатель Государственной Думы Федерального Собрания Российской Федерации И.П.РЫБКИН

Москва, 22 марта 1995 года № 604-1 ГД.

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://sevkrimrus.narod.ru/ZAKON/1995ref.htm#2

ЗАЯВЛЕНИЕ

Совета Федерации Федерального Собрания

РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ

«О статусе города Севастополя»

Вопросы территориальной целостности и безопасности являются основополагающими для любого государства. Не может быть исключением в этом отношении и Россия. Между тем в последние годы именно с этой стороны российская государственность подвергается испытаниям на прочность. Яркое подтверждение того – проблема статуса города Севастополя, ставшая предметом разногласий между Российской Федерацией и Украиной.

Совет Федерации Федерального Собрания Российской Федерации с озабоченностью следит за развитием событий вокруг Черноморского флота и города Севастополя, за тем, что Украинская Сторона вопреки объективным реальностям не желает обсуждать на переговорах вопрос о российском статусе города Севастополя. Это порождает сложную ситуацию, которой могут воспользоваться силы, заинтересованные в разжигании очага напряженности на постсоветском пространстве. В то же время эта ситуация препятствует налаживанию добрососедских и взаимовыгодных отношений между двумя братскими народами, способствует снижению авторитета обеих стран и уменьшению их влияния на международной арене, ограничивает самостоятельность и независимость в выработке и проведении их внутренней и внешней политики.

Совет Федерации Федерального Собрания Российской Федерации считает, что определенные противоречия в отношениях между Россией и Украиной должны быть разрешены за столом переговоров на основе строгого соблюдения норм международного права, существующих межгосударственных соглашений и с учетом взаимных интересов Сторон.

Переговорный процесс, проводимый исполнительной властью по столь важному и животрепещущему вопросу, не может быть окутан завесой секретности и молчанием. Он должен опираться на нормы международного права, свободное волеизъявление народа, мнение парламентариев, как его политических представителей, широко освещаться в средствах массовой информации.

Совет Федерации Федерального Собрания Российской Федерации выражает надежду на то, что взвешенность, приверженность праву, твердость в отстаивании национальных интересов и реализм в разрешении проблемы статуса города Севастополя будут способствовать защите и укреплению российской государственности, развитию российско-украинских отношений.

Совет Федерации Федерального Собрания Российской Федерации

Москва, 5 декабря 1996 года, №405-СФ

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://sevkrimrus.narod.ru/ZAKON/1996-405.htm# 1

ПОСТАНОВЛЕНИЕ

Совета Федерации Федерального Собрания Российской Федерации

«О работе комиссии Совета Федерации по подготовке вопроса

о правовом статусе города Севастополя»

Заслушав и обсудив информацию комиссии Совета Федерации по подготовке вопроса о правовом статусе города Севастополя,

Совет Федерации Федерального Собрания Российской Федерации постановляет:

1. Одобрить предложения комиссии Совета Федерации по подготовке вопроса о правовом регулировании статуса города Севастополя, направленные на его мирное разрешение путем переговоров с Украиной на основе строгого соблюдения норм международного права, существующих межгосударственных соглашений и с учетом взаимных интересов обоих государств.

2. Руководствуясь статьей 86 Конституции Российской Федерации, направить от имени Совета Федерации подготовленные указанной комиссией предложения по правовому регулированию статуса города Севастополя на рассмотрение Президенту Российской Федерации Б.Н.Ельцину.

3. Указанной комиссии продолжить работу с федеральными органами государственной власти по поиску путей правового регулирования статуса города Севастополя.

Председатель Совета Федерации

Федерального Собрания Российской Федерации Е.С.СТРОЕВ

Москва, 17 апреля 1997 года, № 129-СФ

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://sevkrimrus.narod.ru/ZAKON/1996-405.htm#2