ФЕОФАН ПРОКОПОВИЧ (Теофан; справжнє ім’я Єлезар); (1681–1736) – український церковний і громадський діяч, вчений. Відомий як публіцист, драматург, поет, філософ-богослов, автор історичних, юридичних, педагогічних, літературно-критичних праць. Випускник і викладач Києво-Могилянської академії. Навчався у польських школах і Римському єзуїтському колегіумі. Належав до найосвіченіших людей епохи. Автор політико-філософських трактатів «Слово про власть і честь царську» (1718), «Правда волі монаршої» (1722), богословського твору «Духовний регламент» (1721), цілої низки історичних, юридичних, педагогічних і літературно-теоретичних праць. У 1716 р. на запрошення Петра І переїхав до Санкт-Петербурга, де став одним з найближчих радників російського царя в питаннях церковної реформи та державної політики. У 1721 р. призначений віце-президентом Священного Синоду. Зібрав бібліотеку, яка нараховую понад 30 тис. примірників та колекцію картин (понад 170 полотен). Похований у Софіївському соборі Новгорода.

Література:

Феофан Прокопович. Філософські твори в трьох томах. Переклад з латинської. — К., 1979. — Т. 1. ПРО РИТОРИЧНЕ МИСТЕЦТВО..., РІЗНІ СЕНТЕНЦІЇ. — 512 с.; К., 1980. — Т. 2. ЛОГІКА, НАТУРФІЛОСОФІЯ АБО ФІЗИКА, ЕТИКА. — 552 с.; К., 1981. — Т. 3. МАТЕМАТИКА, ІСТОРИЧНІ ПРАЦІ, ВІРШІ, ЛИСТИ. — 524 с. Тритомник творів Феофана Прокоповича є вперше здійсненим перекладом з латинської мови його філософської спадщини.