Масштабний за кількістю своїх жертв голод 1921-1923 рр. в Україні, окрім природних чинників та розвалу господарства після семи років виснажливих воєнних дій, мав і соціальні причини, зумовлені владною більшовицькою політикою «викачування» хліба з села, руйнування його традиційних основ. Селяни припинили сіяти більше хліба, бо його потрібно було здавати державі. Жорстока посуха у південних губерніях України призвела до перших голодувань, однак на Ліво- на Правобережній Україні селяни зібрали непоганий врожай. За можливості перерозподілу зерна з цих регіонів трагедії можна було уникнути. Хліб з України справді перерозподілили, але на користь голодних Поволжя та Північного Кавказу, південні українські землі лишилися без допомоги. До Катеринославщини, Запоріжжя та Донеччини наприкінці 1921 р. додалися Миколаївщина та Одещина. У січні 1922 р. кількість голодуючих сягнула 1890000 осіб, у березні - 3250000, в червні – 4103000. Керівники Кремля помітили, що голод пригнічує повстанську активність селянства. Саме через це вони дали вказівку не припиняти хлібозаготівлі в голодуючих районах України.

Факт голоду на цих територіях замовчувався, бо «братня допомога» Росії виглядала б дивно, якби стало відомо, що в Україні також помирають голодні люди. Інформаційна блокада закінчилася тільки в січні 1922 р., коли в південних регіонах смертність набрала масового характеру. Більшовицька влада звернулася по допомогу до міжнародної спільноти. Як наслідок, було створено широку мережу гуманітарних установ, що спромоглися врятувати життя багатьох людей. Американська адміністрація допомоги (АРА) надала найбільшу частку допомоги - 180,9 млн. пайків. Окрім того, в Україні працювала місія Ф. Нансена та утворений у Берліні за участю Комінтерну Міжнародний комітет допомоги голодуючим радянської Росії. Наприкінці 1922 р. масову смертність з голоду подолали завдяки активній допомозі міжнародних організацій.

Скориставшись цим, восени 1922 р. Москва спробувала розпочати світовий експорт зерна. З України вибрали 13,5 млн. зерна нового врожаю.

Внаслідок цього та завдяки поставок хліба в Росію голод у південних регіонах України протривав ще в 1922 р. та протягом першої половини 1923 р.

І до сьогодні кількість померлих з голоду 1921-1923 р. в Україні лишається невідомою. Здебільшого дослідники називають близько 500 тис. жертв.