1873-1941

Голова Ради народних комісарів і народний комісар зовнішніх справ УСРР протягом 1919-1923 рр.

Румунський підданий, у 1917 р. емігрував до Росії і став членом більшовицької партії.

З 23 травня до 7 жовтня 1918 р. був головою делегації РРФСР з Українською державою, оскільки за умовами Брестського миру радянська Росія мала підписати мирну угоду з УНР, зокрема щодо кордонів між державами, однак домовленостей досягнуто не було.

25 січня 1919 р., після встановлення в Україні радянської влади, був призначений головою Раднаркому і наркомом зовнішніх справ УСРР.

У 1922 р. критикував Й.Сталіна, який тоді був наркомом національностей РРФСР, за втручання у внутрішні і зовнішні справи УРСР, а при створенні СРСР, відстоював конфедеративну форму державного устрою, зі збереженням за національними республіками права на самостійні дипломатичні зв’язки й зовнішню торгівлю.

Сприяв відкриттю повноважних дипломатичних представництв (дипломатичних місій) УСРР за кордоном ( в РРФСР, Польщі, Австрії, Туреччині, Литві та Латвії), які окрім власне дипломатичних виконували функції торговельних представництв; проіснували до утворення у 1932 р. загальносоюзного наркомату зовнішніх справ.

У червні 1923 р. з ініціативи Х. Раковського було прийнято постанову ЦК КП(б)У, згідно якої іноземні компанії могли відкривати свої філіали в УСРР лише за згодою української, а не загальнорадянської влади. Однак це рішення за місяць було скасоване.

У 1923-1925 рр. був послом ССРР спочатку у Великобританії, а у 1925-1927 рр. – у Франції. У 1928 р., після повернення у Москву, почав формувати опозицію і був виключений з більшовицької партії і відправлений у заслання; у 1934 р. підкорився партійній дисципліні і повернувся в Москву, але у 1936 р. був знову заарештований за шпигунську діяльність і в 1938 р. розстріляний.