(1899 – 1976)

Юліан Ревай був одним з найпопулярніших політичних діячів Карпатської України. Педагогічні здібності переплітались з активною політичною діяльністю протягом усього міжвоєнного періоду. Юліана Ревая справедливо вважають одним із творців Карпато-Української держави.

Юліан Ревай народився 26 липня 1899 р. в с. Мирча Великоберезнянського р-ну. Закінчив Ужгородську вчительську семінарію, а по закінченню студій короткий час учителював. 1922 р. призначений референтом крайового відділу міністерства освіти Чехословаччини в Ужгороді та інспектором шкіл, де працював до 1934 р. У 20-х роках Ю. Ревай організував у Мукачеві Соціал-Демократичну Партію. Через деякий час він став членом Президії цієї партії, обирався депутатом чехословацького парламенту від соціал-демократів краю (1935-1938), був головою Української Центральної Народної Ради.

Протягом 20-30-х років Ю. Ревай виконував обов’язки секретаря Педагогічного товариства, писав різноманітні статті до українських часописів, зокрема, «Учитель», «Вперед», «Нова Свобода» та ін., уклав і упорядкував кілька підручників для народних шкіл під час своєї роботи у Шкільному Рефераті. Ю. Ревай багато працював серед закарпатського учительства, був головою «Учительської Громади», головою «Краєвого Учительського Хору», головою «Робітничої Академії».

Крім організаційно-педагогічної діяльності Ю. Ревай брав активну участь й у політичному житті краю. У своїх поглядах він дотримувався ідеї автономії Закарпаття, зокрема, у 1936 р. став співавторм праці «Довкола автономії Підкарпатської Русі». З утворенням автономного уряду А. Бродія, Ю. Ревай як один із лідерів Національної Ради Підкарпатської Русі, став міністром транспорту і громадських робіт. Разом із А. Волошиним, Ю. Ревай у новоутвореному уряді представляв так званий «український напрям».

Уряд А. Бродія встиг провести всього три засідання, на яких були розглянуті питання формування урядових структур, питання кордонів, проблеми цілісності території автономії та засновано газету «Урядовий вісник». На другому його засіданні 8 жовтня обговорювалися питання міжнародного становища Підкарпатської Русі. Ю. Ревай доповів урядові про проведені переговори з міністром закордонних справ ЧСР Ф. Хвалковським про необхідність заборони вивозу державного і приватного майна з території республіки і краю. Обговорювалися також питання надання амністії, співробітництва з Німеччиною, ліквідації чеських шкіл в населених пунктах краю з незначною кількістю чеських родин тощо.

Ю. Ревай брав активну участь у розробці законопроекту про автономію Підкарпатської Русі, представляв автономний край на переговорах про економічне співробітництво з Німеччиною, був обраний послом Сойму. Після проголошення незалежності Закарпатського краю 15 березня 1939 р. Ю. Ревай був призначений прем’єр-міністром і міністром закордонних справ Карпатської України. Перебуваючи на цій посаді, він очолював економічні делегації до Берліна з питань розвитку народного господарства Карпатської України. Разом з іншими членами уряду у Відні, Берліні й Братиславі піднімав питання щодо припинення угорських репресій проти українських діячів та допомогу втікачам з Карпатської України.

         Після окупації Карпатської України угорськими військами Ю. Ревай емігрував до Словаччини і жив у Братиславі. В липні 1939 р. брав участь у переговорах з Проводом Українських Націоналістів (Венеція), на яких було прийнято документ про співпрацю.

У 1945 р. Юліан Ревай був заарештований радянськими органами у Празі, звідки йому вдалося втекти до американської зони Німеччини. В 1948 р. переїхав до США, проте не полишив громадсько-політичної діяльності, брав активну участь у роботі українських громадських організацій. Зокрема, з 1948 р. був головою допомогового об’єднання «Самопоміч» та директором канцелярії Українського Конгресового Комітету (1949-1957), головою федеральної кредитової кооперативи «Самопоміч» (з 1954 р.), головою Карпатського Дослідного Центру (який тепер носить його ім’я) і директором Українського Інституту Америки у Нью-Йорку.

Помер Ю. Ревай 30 квітня 1979 р. у Нью-Йорку.

У пам’яті своїх співвітчизників Юліан Ревай залишився борцем за свободу й незалежність українського народу, людиною, яка й в еміграції продовжувала брати активну участь в українському національному русі. 

Праці Ю. Ревая

Ю. Ревай, О. Маркуш. «Буквар: читайте і пишіть».

Ю. Ревай, О. Маркуш. «Перша читанка, для 1 шкільного року».

Ю. Ревай, О. Маркуш. «Друга читанка, для 2 поступного рочника».

Ю. Ревай, О. Маркуш. «Отчина: читанка для 3-4 школьного року».

Ю. Ревай, О. Маркуш. «Живе слово: читанка для 5-6 школьного року».

Ю. Ревай, О. Маркуш. «Світло: читанка для 7-8 школьного року» (початок 30-х рр.).

Ю. Ревай, Е. Бокшай, М. Бращайко. «Мадярсько-руський словник» – 1928.

Ю. Ревай. «Довкола автономії Підкарпатської Руси» // До перемоги. – 1936.

Література:

Вегеш М. Юліан Ревай (1899–1979) /М. Вегеш // Історія України в історичних портретах: (Збірник наукових праць) / Ужгород. держ. ун-т., Кафедра історії України. – Ужгород, 1996. – С.89–93.

Вегеш М. Ревай Юліан Іванович /М.М. Вегеш // Вони боронили Карпатську Україну: Нариси історії національно-визвольної боротьби закарпатських українців / Під ред. М.М. Вегеша. – Ужгород: Вид-во «Карпати», 2002. – С.511–513.