Офіційний веб-сайт УІНП
|
ВЕБ-СТОРІНКА "85-ТІ РОКОВИНИ ГОЛОДОМОРУ"
ВЕБ-СТОРІНКА "УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ 1917-1921"
СПЕЦПРОЕКТ "УКРАЇНСЬКА ДРУГА СВІТОВА"
МУЗЕЙ МАЙДАНУ
УРЯДОВА "ГАРЯЧА ЛІНІЯ"
|
Статті«В 1201/1787 году выехал из гяурских стран и прибыл в богохранимыя владения падишахския; там он был сослан и заточен на о-в Родос и в шевалле/в июле–августе того же года казнен чрез нарочито командированнаго с этой целью мубашира» [1]. Так, за словами турецького історика, безславно і драматично закінчився земний шлях останнього кримського хана Шагін-Гірея з колись грізної і могутньої династії Чингізидів. Європейськи освічений східний володар прагнув перетворити Кримське ханство у суверенну чорноморську імперію.
Після розпаду Радянського Союзу між новоствореними державами Україною та Російською Федерацією майже зразу постало спірне питання – державно-правовий статус Криму та міста Севастополя. Вже 23 січня 1992 р. Верховна Рада Російської Федерації ухвалила постанову «Про рішення Президії Ради СРСР від 19 лютого 1954 року і Верховної Ради УРСР від 26 квітня 1954 року про виведення Кримської області зі складу РРФСР», піднявши таким чином проблему державної належності Криму.
У березні 2014 р. Російська Федерація здійснила окупацію Криму, апелюючи до тези, що це «исконно русская земля». Таким чином були порушені правові основи європейських кордонів післявоєнного періоду. Дії Росії викликали справедливе засудження з боку світового співтовариства. Водночас, у середовищі українського суспільства ця акція спричинила не тільки глибокий шок, а й нерозуміння, бо значна частина українців звикла традиційно вважати росіян дружнім, та навіть, братнім народом, з боку якого не припускалася можливість агресії.
A. М. Киридон
Крим «незалежний» (1772–1783) «Татары не познают и не чувствуют ни нашего им благодеяния, ни цены даруемой им вольности и независимости […] паче привыкнув к власти и игу порты Оттоманской, желают внутренне под оные возвратиться»
8 (19) квітня 1783 р. Єкатерина ІІ, нехтуючи принципами та нормами міжнародного права, підписала маніфест, який поховав кримськотатарську державність. Вказувалося, що незалежність, «дарована» ханству Російською імперією в результаті війни 1768-1774 рр. з Османською імперією, не дала бажаного результату, оскільки «татара, преклоняяся на чужие внушения, тотчас стали действовать вопреки собственному благу, от нас им дарованому».
Таку назву має рукописна копія доповідної записки про Крим, поданої Єкатерині ІІ статс-секретарем Олександром Безбородьком у 1774 р.; знайдена на початку XX ст. (тоді ж вперше й опублікована) в одному з приватних кримських архівів – Тавельському, що належав В. Попову, правителю канцелярії князя В. Долгорукого, а пізніше – правителю канцелярії Г. Потьомкіна.
Образи минулого як інструмент майбутнього Усі ми неодноразово чули про «Крим – ісконно русскій край». Завдяки російській пропаганді в це увірували не лише росіяни, але й навіть деякі «соотєчествєннікі». Офіціозу цій доктрині додав відомий березневий виступ Володимира Путіна у Георгієвському залі Кремля за результатами кримського «референдуму».
Час, що минув відтоді, як пролунав останній постріл Другої світової війни в Європі, складає, без малого, три чверті століття. Європі цього стало досить щоб зменшити гостроту відчуття болю від утрат, позбутися почуття присутності бойової обстановки, загалом «призабути» послідовність зміни жахливих картин війни.
Белов О.Ф. Український тризуб: Історія дослідження та історичний реконструкт / Олександр Белов, Георгій Шаповалов. – К.– Запоріжжя: Дике Поле, 2008. – 268 с. Белов О.Ф. Історія Державного герба України. До 20-ї річниці незалежності України: Науково-методичний посібник / Олександр Белов, Георгій Шаповалов. – К.–Запоріжжя: АА Тандем, 2011. – 92 с.
|
|
