8 (19) квітня 1783 р. Єкатерина ІІ, нехтуючи принципами та нормами міжнародного права, підписала маніфест, який поховав кримськотатарську державність. Вказувалося, що незалежність, «дарована» ханству Російською імперією в результаті війни 1768-1774 рр. з Османською імперією, не дала бажаного результату, оскільки «татара, преклоняяся на чужие внушения, тотчас стали действовать вопреки собственному благу, от нас им дарованому».

Безпосереднім приводом для «прінятія» Криму під високу імператорську руку вказувалося порушення Туреччиною статей Кучук-Кайнарджийського договору, а саме – вторгнення турецького гарнізону на Тамань та оголошення його мешканців підданими турецького султана. (Заради об’єктивності зазначимо, що цей крок Стамбула був вимушеним і спровокованим порушенням згаданих угод 1774 р. саме Петербургом, оскільки російські війська на Кубані не були виведені з часу придушення повстання 1782 р.). Причини ж для приєднання Криму, йшлося в маніфесті, були такі: аби «исторгнуть все поводы к распрям, за Татар произойти могущие», а також «не меньше же и в замену и удовлетворение убытков Наших решилися мы взять под державу Нашу полуостров Крымский, остров Таман и всю Кубанскую сторону». Отже, анексія Криму сприймалася також як своєрідний «трофей», військова здобич.

Стосовно мешканців вже неіснуючого Кримського ханства, в маніфесті декларувалася обіцянка «содержать их наравне с природными нашими поддаными, охранять и защищать их лица, имущество, храмы и природную веру, коей свободное отправление со всеми законными обрядами пребудет неприкосновенно…». Проте це була лише декларація, в чому кримські татари переконалися згодом, відчувши на собі всі наслідки такої «битія іх пєрємєни»…

Маніфест «О принятии полуострова Крымского, острова Тамана и всей Кубанской стороны под Российскую Державу» (Полное собрание законов Российской империи. – Т. XXI. – СПб., 1830. – С. 897–898.) дивіться тут.