Офіційний веб-сайт УІНП

ВЕБ-СТОРІНКА "85-ТІ РОКОВИНИ ГОЛОДОМОРУ"

ВЕБ-СТОРІНКА "УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ 1917-1921"

СПЕЦПРОЕКТ "УКРАЇНСЬКА ДРУГА СВІТОВА"

МУЗЕЙ МАЙДАНУ

УРЯДОВА "ГАРЯЧА ЛІНІЯ"

Публікації - Крим у складі Російської імперії (кінець ХVІІІ – початок ХХ ст.)

І російська історична наука, і засоби пропаганди видавали за незаперечну істину гасло «Севастополь – місто російської слави». Пов’язували це, насамперед, із подіями Кримської війни 1853–1856 років. Проте, по-перше, Росія у цій війні воювала переважно українськими руками – до 50% війська Імперії складали солдати, матроси і офіцери українського походження, причому матроси-українці складали близько 70% Черноморського флоту. По-друге, Російська Імперія цю війну програла. 

«В 1201/1787 году выехал из гяурских стран и прибыл в богохранимыя владения падишахския; там он был сослан и заточен на о-в Родос и в шевалле/в июле–августе того же года казнен чрез нарочито командированнаго с этой целью мубашира» [1]. Так, за словами турецького історика, безславно і драматично закінчився земний шлях останнього кримського хана Шагін-Гірея з колись грізної і могутньої династії Чингізидів. Європейськи освічений східний володар прагнув перетворити Кримське ханство у суверенну чорноморську імперію.

Крим «незалежний» (1772–1783)

«Татары не познают и не чувствуют ни нашего им благодеяния, ни цены даруемой им вольности и независимости [] паче привыкнув к власти и игу порты Оттоманской, желают внутренне под оные возвратиться»

8 (19) квітня 1783 р. Єкатерина ІІ, нехтуючи принципами та нормами міжнародного права, підписала маніфест, який поховав кримськотатарську державність. Вказувалося, що незалежність, «дарована» ханству Російською імперією в результаті війни 1768-1774 рр. з Османською імперією, не дала бажаного результату, оскільки «татара, преклоняяся на чужие внушения, тотчас стали действовать вопреки собственному благу, от нас им дарованому».

 

Таку назву має рукописна копія доповідної записки про Крим, поданої Єкатерині ІІ статс-секретарем Олександром Безбородьком у 1774 р.; знайдена на початку XX ст. (тоді ж вперше й опублікована) в одному з приватних кримських архівів – Тавельському, що належав В. Попову, правителю канцелярії князя В. Долгорукого, а пізніше – правителю канцелярії Г. Потьомкіна.

Образи минулого як інструмент майбутнього

Усі ми неодноразово чули про «Крим – ісконно русскій край». Завдяки російській пропаганді в це увірували не лише росіяни, але й навіть деякі «соотєчествєннікі». Офіціозу цій доктрині додав відомий березневий виступ Володимира Путіна у Георгієвському залі Кремля за результатами кримського «референдуму».