Концепція типового надгробку на похованнях

загиблих (померлих) учасників АТО

1.                 Значення типового надгробку для увічнення пам’яті загиблих військовослужбовців

Сьогодні Україна переживає найбільше випробування в своїй новітній історії – збройну боротьбу за незалежність та територіальну цілісність. У цій війні ми вже маємо загиблих і поранених, проте маємо і першу історичну перемогу – згуртовану націю, яка готова боротися за свої національні та політичні права. Вперше за довгі десятиліття Україна може опертись на широку підтримку своїх громадян, адже захищати свою державу зголосились мешканці всіх, без винятку, областей нашої держави. Серед захисників Батьківщини, в тому числі серед полеглих воїнів, також є і уродженці та мешканці тимчасово окупованої АР Крим. Відтак, перед державою відкриваються унікальні можливості для швидкого згуртування громадян довкола ідеї збереження державності, примноження її сил, матеріальних і духовних багатств.

Важливо не змарнувати такий історичний момент і докласти всіх зусиль, аби кров, пролита нашими бійцями, стала не лише жертвою в ім’я цілісності країни, але й ферментом, який об’єднає українську державу та українську націю, мобілізує українське суспільство до реалізації амбітних завдань новітнього державотворення.

Одним з надважливих завдань сьогодення є належне утримання місць поховань загиблих військовослужбовців, що віддзеркалює ставлення держави, суспільства та рідних до пам’яті про героїв. Важливим елементом такої пам’яті є військові кладовища або спеціально відведені на цивільних кладовищах ділянки – сектори військових поховань, що покликані виокремити могили військовослужбовців з числа решти (цивільних поховань) та підкреслити виключне значення військових в житті держави, в захисті державної незалежності та територіальної цілісності України. Сектор військових поховань, на відміну від звичайного комунального кладовища, є не лише місцем скорботи, але й місцем українського духу, місцем, яке відвідують як родичі загиблих військовослужбовців, так і громадськість, зокрема молодь.

Відтак, зовнішній вигляд сектору військових поховань повинен бути скромним, аскетичним та лаконічним, але водночас усім своїм виглядом нагадувати відвідувачу, що той прийшов саме на могили героїв, які віддали життя в обороні України. Основним інструментом досягнення такої атмосфери є типовий надгробок, що є однаковим як для загиблого генерала, так і для загиблого солдата. Такий підхід є дуже поширеним серед провідних європейських та світових  держав.

2.                 Закордонний та український досвід

Встановлення типових надгробків на могилах загиблих військових – одна з найстаріших та найпоширеніших світових комеморативних практик.

Закордонний досвід свідчить, що могили з типовими військовими надгробками збереглись протягом тривалого періоду (переживши низку війн та революцій), у той час як поховання військовослужбовців, які своїм зовнішнім виглядом не відрізнялись від цивільних могил – часто зникали вже у наступному столітті. На це є низка пояснень: значно простіше дбати за комплексом військових могил (військовим кладовищем, сектором військових поховань, чи кількома військовими могилами, що розташовані поряд) ніж за розкиданими по цілому кладовищу, або по кількох кладовищах, окремими могилами. Тут вирішальну роль у збереженні місць пам’яті відіграє саме типовий надгробок, адже, з плином часу (через десятиліття після завершення війни чи військового конфлікту), комунальні служби, дослідники, чи просто волонтери в першу чергу звертають увагу на місця великого зосередження військових могил – саме їх, а не одиночні військові поховання, в першу чергу впорядковують, ремонтують та доглядають. Могили без типових надгробків, розташовані поза військовими кладовищами та секторами військових поховань, часто губляться та зникають з плином часу. 

Цей досвід був добре засвоєний закордоном ще в епоху наполеонівських війн. Наприклад, значна кількість англійських вояків, загиблих у битві при Ватерлоо (1815), поховані під типовими надгробками. Бійців Першої світової війни ховали під типовими надгробними пам’ятниками практично всі держави-учасниці війни: і не лише європейці, але й турки та росіяни.

На території Бельгії, Франції, Англії цвинтарі Першої світової мають рівні ряди білих плит, на яких викарбуваний хрест, ім’я, військове звання та посада загиблого. Саме в Бельгії набули значного поширення сектори військових поховань (окрема військова ділянка на цивільному міському чи сільському кладовищі), як альтернатива армійським кладовищам. Типові надгробки мають однакову форму та розмір. Могили не мають надгробних плит – лише пам’ятники. Неодмінним центральним символом цвинтаря чи сектору є збірний пам’ятник (безособовий або присвячений загиблим землякам, могили яких розкидані по цілій країні, або не збереглися зовсім) – монумент у вигляді масивного білого меча, опущеного вістрям в землю, руків’я якого символізує хрест.

У Німеччині, відомій своєю високою культурою догляду за могилами, військові поховання також відрізняються типовими пам’ятниками – найчастіше невеликими чотириконечними хрестами з темного каменю.

Польща, докладає чималих зусиль аби могили бійців Війська Польського, або поляків військовослужбовців інших армій були належним чином впорядковані та збережені. Найчастіше на польських могилах можна побачити католицькі хрести світлого кольору. Зустрічаються поховання як з надгробними плитами, так і без них.

У Туреччині також існує власна і давня традиція типових військових надгробків: кам’яних стовпів, або вертикальних плит-скрижаль. Під такими пам’ятниками ховають і сучасних бійців, загиблих вже у ХХІ столітті.

Україна також має власний досвід у впорядкуванні та збереженні військових поховань. Насамперед йдеться про традиції сформовані українським ветеранським середовищем в діаспорі. Використання українцями типових надгробків набуло широкого поширення ще в першій половині ХХ ст. Яскравим прикладом подібної практики є сектор українських військових поховань на Янівському кладовищі Львова, де на могилах воїнів УГА встановлені козацькі хрести із зображенням тризубу на верхньому рамені. Відомими секторами українських військових поховань є дві великих ділянки могил бійців Армії УНР на православному кладовищі на Волі, що у Варшаві, де на могилах встановлені типові «петлюрівські хрести», на верхньому рамені яких також зображені тризуби. Практика використання типових надгробків поширена і серед українських військових поховань пізнішого періоду (після Другої світової війни). В такий спосіб українці прагнули підкреслити саме військовий характер поховань, та зберегти могили національних героїв для нащадків. Власне ці функції типові надгробки виконали сповна – зазвичай могили борців за незалежність України збереглись (або були відновлені після знищення) саме там, де бійці чи ветерани були поховані разом і мали однакові надгробні пам’ятки. Окремі ж могили, або групи військових могил, з цивільними (хоча часто мистецьки виконаними) надгробками зазвичай зникали під нашаруваннями нових захоронень, або руйнувалися за недоглядом після смерті чи еміграції рідних похованого військовослужбовця.

Узагальнення закордонного та українського досвіду свідчить про наступне. Практично на всіх кладовищах та секторах військових поховань відсутні поминальні столи (включно з українською військовою традицією, що засвідчують численні могили військовослужбовців зі Східної України – на православних цвинтарях в Польщі, Чехії, США),  – ця особливість притаманна майже всім військовим цвинтарям та меморіалам, як в християнських, так і в мусульманських та іудейських державах.

Далеко не в кожній традиції існують надгробні плити; нечасто на армійських пам’ятниках можна зустріти і фотографії – вони цілком відсутні в турків, арабів, ізраїльтян, їх досить мало і серед європейських армійських поховань. Світлини загиблих воїнів якщо і розміщують – то у вигляді невеличкого фото в овальному чи прямокутному медальйоні, що кріпиться на типовому надгробку або на надгробній плиті; однак світлини ніколи не гравіруються на самих пам’ятниках.

3.     Мета і завдання

Метою розробки та запровадження типових надгробків на могилах загиблих (померлих) в ході проведення АТО військовослужбовців є належне вшанування кожного загиблого бійця не залежного від його звання та посади.

Запровадження ідеї типового надгробку має ряд завдань:

1) засвідчити шану до похованого бійця не лише зі сторони родичів та найближчих друзів, але й зі сторони бойових побратимів, держави та всього суспільства;

2) перетворити сумне цвинтарне поле на поле військової звитяги, де навіть після смерті бійці залишаються в лавах війська;

3) виокремити військові могили з числа поховань цивільних осіб;

4) сприяти збереженню військових могил протягом тривалого часу, незалежно від наявності рідних та близьких у загиблого воїна, та їх спроможності доглядати за похованням;

5) сприяти патріотичному вихованню молоді.

4.     Опис

Запропонований проект типового надгробку є спільним напрацюванням скульпторів Михайлицького Олександра Анатолійовича, доцента кафедри рисунка Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури та Синицького Костянтина Володимировича, старшого викладача кафедри скульптури Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури – див. додаток 1.

Пропонується рекомендувати для встановлення на могилах загиблих (померлих) в ході проведення АТО військовослужбовців типовий надгробок у вигляді армійського нарукавного шеврону (геральдичного щита), що складається з двох елементів: 

а) вертикальної надгробної плити, що містить зображення Малого Державного герба України – тризубу і рельєфне зображення гілки калини – символу військової нескореності та незламного духу нації; розміри плити: 850х450х150 мм;

в) тумби, що слугує підставкою для вертикальної плити, і має нахилену площину для розміщення текстової частини надгробку, релігійного символу і фото; розміри тумби: 350х600х400 (у найширшій частині) х 250 (у найвужчій частині) мм.

Концепція зазначеного проекту передбачає виготовлення пам’ятників для встановлення на могилах військовослужбовців різних віросповідань. Тобто, не залежно від конфесійної приналежності бійця (чи відсутності такої), вигляд вертикальної надгробної плити лишається незмінним, натомість на тумбі, поряд з текстовою частиною, передбачене місце для релігійного символу, який, як і фотографія військовослужбовця, можуть бути розміщені на тумбі за бажанням рідних.

Матеріалом для виконання надгробного каменю передбачено сірий граніт з частково полірованими елементами.

Інші зразки типових надгробків на українських військових похованнях