Аналітична довідка

Голод 1932-1933 років

 в сучасній українській історіографії: еволюція поглядів

Проблема голоду 1932-1933 рр. в сучасній українській історіографії досліджувалася й досліджується, головним чином, в руслі двох дискурсивних напрямків: так званого геноцидного й негеноцидного.

В цьому зв’язку еволюція поглядів в українській історіографії означеної проблеми яскраво прослідковується саме на прикладі формування геноцидного дискурсу голоду 1932-1933 рр.

Актуалізація теми голоду 1932-1933 рр. в академічному просторі постала наприкінці існування СРСР в контексті інтелектуального протистояння офіційної радянської історичної науки та прозахідних «українських буржуазних націоналістів», які говорили про навмисно зорганізований радянською владою голодомор.

Поступово початкова версія голоду 1932-1933 рр. як «продовольчих труднощів» в СРСР (основних хліборобських регіонах УРСР, Західному Сибіру, Південному Уралі, Північному Казахстані, Північному Кавказі, Кубані та Поволжі) під впливом радикально налаштованих громадських і культурних діячів еволюціонує до поміркованої критики комуністичної влади, причому в рамках, окреслених самою владою (голод був стихійним наслідком колективізації, надмірних хлібозаготівель та форсованої індустріалізації – наслідком хибного сталінського відступу від правильної «ленінської політики на селі»).

На подальшу еволюцію поглядів українських дослідників  на проблему голоду 1932-1933 рр., безумовно, вплинула робота комісії комітету Конгресу США з вивчення голодомору, створеної під тиском американської української діаспори 1984 р. (у квітні 1990 р. за результатами роботи комісії було опубліковано тритомник усних свідчень про голод 1932-1933 рр.; ще в січні того ж року верстку матеріалів привіз до Києва виконавчий директор комісії Дж. Мейс, з якими ознайомився С. Кульчицький, член створеної ЦК КПУ комісії з підготовки матеріалів про голод 1932-1933 рр.). Власне, з цього часу починається фактично перехід С. Кульчицького на позиції свого вчорашнього ідеологічного опонента Дж. Мейса – голоду 1932-1933 рр. як спланованого акту геноциду. Більше того, С. Кульчицький стає засновником українського «канонічного дискурсу Голодомору», що є домінуючим в національній історіографії.

Як свідчення цього, в опублікованій у 1991 р. індивідуальній монографії «Ціна великого перелому» зафіксовано відповідну позицію «Голод і геноцид на селі були запрограмовані завчасно»[1]. Вся подальша дослідницька еволюція С. Кульчицького в проблематиці голоду 1932-1933 рр. пов’язана з опануванням і популяризацією «геноцидної» версії подій 1932-1933 рр., в рамках якої формуються гіпотези й припущення, вибудовується вибіркова логіка подій і добирається відповідний фактологічний матеріал. 1993 р.  у С. Кульчицького завершується «перехідний» етап у розробці проблеми голоду 1932-1933 рр. Його підсумки – перехід на базові положення «концепції Конквеста – Мейса», усвідомлення внутрішньої динаміки голоду 1932 р. і терору голодом 1933 р., поява сталого інтересу до «геноцидної» версії голоду, передусім в контексті особливостей радянського варіанту комуністичної ідеології та вирішення національного питання в СРСР (Г. Касьянов).

Подальший розвиток теми голоду 1932-1933 рр. як голодомору-геноциду засвідчився появою 2003 р. фундаментальної колективної праці Інституту історії України НАН України «Голод 1932-1933 років: причини та наслідки». У розділі, присвяченому демографічним аспектам голоду 1932-1933 рр., простежується зміна акцентів соціальних на національну специфіку голоду: «Терор голодом було застосовано лише в двох регіонах Радянського Союзу – в УСРР і на Кубані. Національна спрямованість терору голодом визначається тим, що в обох регіонах чисельність українців у складі населення перевищувала дві третини. Якщо до 1933 р. сталінська тоталітарна держава здійснювала масові репресії за соціальною ознакою, то від 1933 р. розпочався терор за національною ознакою. В Україні він був спрямований одночасно проти селян (терор голодом) і проти національної інтелігенції (масові арешти)»[2].

Протягом 2005-2008 рр. С. Кульчицький публікує три книги, в яких простежується подальша еволюція поглядів історика на голод 1932-1933 рр. в рамках «геноцидної» версії, що, власне, засвідчено в їх назвах, де всюди фігурує термін «геноцид»[3]. Аналіз причин і спрямованості голоду в дослідженнях історика вмонтовуються в ширшу концепцію побудови «держави-комуни», вродженого доктринального екстремізму більшовиків і несумісності їхньої ідеології з принципами приватної власності. Подолати опір приватників-селян можна було лише голодним терором, специфічну й найжорстокішу форму якого – натуральні штрафи й вилучення всього їстівного – було застосовано Сталіним саме в Україні. «Геноцидна» версія обґрунтовується С. Кульчицьким також інтерпретацією положень Конвенції ООН про геноцид, хоча він і зазначає, що цей документ неповністю відповідає завданням відповідної кваліфікації голоду 1932-1933 рр.

Акцент на дослідженнях С. Кульчицького зроблено не вибірково, оскільки переважна більшість публікацій провідних українських дослідників голоду 1932-1933 рр. як голодомору-геноциду протягом 1990-х – 2000-х рр. власне, перебувала в ідеологічних і дослідницьких рамках «геноцидного» дискурсу, встановлених дослідженнями вченого.

Останнім часом в суспільних науках окреслилися контури нової дисципліни – «студії з геноциду» (genocide studies). У кількох американських університетах та багатьох європейських країнах створено програми і центри дослідження геноциду. У 1994 р. створено Міжнародну асоціацію дослідників геноциду, що займається, окрім досліджень, активною громадсько-політичною діяльністю. Найвідоміший приклад – її публічні декларації щодо визнання вірменського геноциду 1915 р. Проте, українські дослідники голоду 1932-1933 рр. загалом перебувають поза світовими дебатами про геноцид як теоретичними, так і конкретно-історичними. Дискусії щодо голоду 1932-1933 рр. головним чином обертаються довкола Конвенції 1948 р., порівняльний аналіз з іншими випадками геноциду відсутній, за винятком побіжних зауважень чи згадок (Г. Касьянов).

Сучасна українська історіографія (в рамках «геноцидної» версії голоду 1932-1933 рр.) розробляє й мало досліджені сюжети широкого спектру наслідків голоду 1932-1933 рр. Вивчаються етнографічні аспекти голодомору як геноциду, його деструктивний вплив на всі сфери української традиційної культури, внаслідок чого була порушена тяглість народних традицій та перерваний природний зв'язок між поколіннями; процеси деформації традиційного способу життя українського селянства, деморалізації традиційної поведінки селян внаслідок репресивної політики влади; руйнівні зміни у культурі українського селянства: зміни у харчуванні селян, деформацію родинної обрядовості, нищення релігійності селянства і руйнацію народних промислів і ремесел [4].

Дослідження з деконструкції Голодомору-геноциду 1932-1933 рр в сучасній українській історіографії малочисельні і представлені, насамперед, працями Г. Касьянова, А. Портнова, В. Головка, В. Васильєва.

Науковий співробітник відділу

дослідження впливу на національну

пам’ять соціальних і духовно-

культурних чинників Українського

інституту національної пам’яті,

кандидат історичних наук                                                        Б. Короленко

18 листопада 2011 р.